Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3165)
З потоку життя (6380)
Душі криниця (3499)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1498)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1670)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕРЕВ╤ЗНИК МР╤Й
«╤гор Павлюк. Перев╕зник мр╕й: Книга л╕рики. – Харк╕в: Майдан, 2019. – 352...


ДО ТР╤ЙЦ╤ Л╤ТА НЕ БУВА╢...
На 50-тий день п╕сля Великодня християни в╕дзначають величне свято З╕слання Святого Духа на...


НЕ БУТИ ВШЕСТЮ В СЕРЕДУ...
Свято Вознес╕ння Господнього в╕дзнача╓мо на сороковий день п╕сля Великодня.


З КОШИКОМ НА ПОЛЮВАННЯ
«З кошиком на полювання» - друга книжка поез╕й для д╕тей укра╖нсько╖ письменниц╕ з...


В╤ТА╢МО, КРИМЧАНОЧКИ!
Нагородження в╕дбулося у символ╕чному м╕сц╕ – б╕ля пам’ятника Тарасу Шевченку в Ялт╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 29.06.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 29.06.2012
«ЛЮБЛЮ Я КРИМ, ЯК ЛЮБЛЯТЬ В╤ЧНЕ ДРЕВО...»
Леон╕д Закордонець

Поез╕я

Леон╕д Закордонець п╕сля зак╕нчення в 1969 роц╕ Ки╖вського медичного ╕нституту ╕мен╕ академ╕ка О. О. Богомольця працював л╕карем-терапевтом у Ки╖вськ╕й обласн╕й кл╕н╕чн╕й л╕карн╕, л╕карем-терапевтом Бучансько╖ пол╕кл╕н╕ки, головним л╕карем Коцюбинсько╖ л╕карн╕ в м. ╤рп╕нь Ки╖всько╖ област╕. Затим, п╕сля зак╕нчення навчання в кл╕н╕чн╕й ординатур╕ Ки╖вського мед╕нституту, працював заступником головного л╕каря з медично╖ частини санатор╕ю «Укра╖на» (Ворзель), головним л╕карем санатор╕ю «З╕рка» там же, у Ворзел╕, поблизу Ки╓ва.
А за покликанням Леон╕д Закордонець — поет. В╕н — автор близько двадцяти поетичних книг, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Андр╕я Малишка, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни. Чимало його поез╕й покладено на музику ╕ вони стали п╕снями. Ось як про його творч╕сть в╕дгуку╓ться колега по перу, в╕домий поет Володимир Чуйко: «Леон╕д Закордонець – автор безпосередн╕й ╕ безхитр╕сний, далекий в╕д л╕тературних батал╕й ╕ змагань. Любить поез╕ю в соб╕, а не себе в поез╕╖. Пише тод╕, коли не може не писати. Пише про найдорожче ╕ найдорожчих – про батька ╕ мат╕р, дружину, д╕тей та онук╕в, друз╕в, в╕дтворю╓ житейськ╕ ситуац╕╖, переда╓ повсякденн╕ почування небайдужо╖, працелюбно╖ ╕ людинолюбно╖ особистост╕». А в╕д себе додамо, що поет Л. Закордонець живе болями й радощами сво╓╖ держави Укра╖ни, сво╖ поез╕╖ присвячу╓ р╕дному народов╕, частинкою якого ╓ сам, кожним сво╖м вагомим ╕ м╕стким словом стверджу╓ свят╕сть людсько╖ душ╕.
Нещодавно в Леон╕да Закордонця побачила св╕т книга вибраних поез╕й «Ср╕бний трепет», до яко╖ ув╕йшли його кращ╕ в╕рш╕ громадянського звучання ╕ л╕ричн╕ поез╕╖, написан╕ упродовж останн╕х сорока п’яти л╕т його творчо╖ д╕яльност╕. З болем у серц╕ пише поет про «сум’яття в душ╕», викликане «сум’яттям в сусп╕льств╕», про «т╕н╕ тривог», що «заповзають до житла», в╕д чого «м╕сця стражденн╕й душ╕ не знайти». Однак над сум’яттям восторжеству╓ в╕ра в добро, в╕ра у сво╓ маленьке щастя, у велике щастя народу, у св╕тле пром╕ння, яке рано чи п╕зно все ж таки проб’╓ться до захмарених житт╓вими негараздами душ, ося╓ ╖х любов’ю, зробить добр╕шими, треба лиш «вс╕ промен╕ в душах з╕брати докупи ╕ дати ╖м раду».
Звертаючись до свого брата-укра╖нця, поет намовля╓ його не скаржитись на свою долю, не чекати, що ╖╖ (долю!) хтось виплека╓ ╕ принесе на долон╕: «Не треба ростити в душ╕ зненависть» до ближнього, бо н╕хто, окр╕м нас самих, «не п╕д╕пре плечима р╕дне небо». Натом╕сть поет заклика╓:
Збери ╕ волю й силу во╓дино,
Бо день ╕ н╕ч вола╓ Укра╖на,
Щоб ти ╖╖, як р╕дний син, почув,
Тож роз╕гнись, яким би б╕ль не був!
Леон╕д Закордонець – поет мужн╕й, твердий у сво╖х громадянських переконаннях, справжн╕й патр╕от сво╓╖ земл╕. В╕н однаково по╓дну╓ в сво╖й душ╕, за висловом Павла Тичини, «сталь ╕ н╕жн╕сть». В╕н – тонкий л╕рик з не награними, не робленими почуттями. Його л╕рика – то н╕жн╕, пристрасн╕ рядки, звернен╕ до сво╓╖ кохано╖:
Моя богине, в╕рна моя подруго,
Як╕ ж то весни серцем перейшли...
Чаруй мене, красуне,
карим поглядом,
Трояндними вустами обпали.
У цьому, як на мене, ╓ якийсь далекий перегук з Симоненком-л╕риком, однак це не сл╕пе насл╕дування чудового поета, в якого нам, зв╕сно ж, не гр╕х ╕ повчитись, а скор╕ше, ╓ в цьому щось в╕д спор╕дненост╕ душ, в╕д справжн╕х, великих почутт╕в, що властив╕ вс╕м закоханим:
Я нав╕ть у сн╕ тво╖ оч╕ ц╕лую,
╤ подих, мов подив, душею ловлю...
Можна було б ще й ще цитувати ц╕л╕ окрем╕ в╕рш╕ ╕мпульсивно╖ красиво╖ л╕рики поета Л. Закордонця, але, гадаю, читач матиме змогу зробити це сам, звернувшись до його зб╕рки поез╕й «Ср╕бний трепет».
Леон╕д Закордонець не раз бував у Криму, при╖здив сюди не лише на в╕дпочинок, а й задля того, аби в╕д цього благодатного краю набратися нових вражень, натхнення на створення нових поез╕й. Про чудовий куточок Укра╖ни – Крим, про його неповторну природу, про найсин╕ше у св╕т╕ Чорне море, про золот╕ ╓впатор╕йськ╕ пляж╕ та прямовисн╕ карадазьк╕ скел╕ поет Л. Закордонець написав чимало чудових в╕рш╕в.
Люблю я Крим,
як люблять в╕чне древо,
Як люблять ╕сторичн╕
письмена.
Люблю за те,
що спека полуднева
Не досяга╓ та╓мниц╕ дна.
Люблю я Крим
за дихання свободи,
За ╕люзорн╕сть раю у житт╕;
За те, що тут
стр╕чаються народи
В любов╕ п╕зн╕й,
в ранн╕м каятт╕...
Однак поета ╕ громадянина Леон╕да Закордонця не лише чарують кримськ╕ пейзаж╕, а й хвилюють проблеми укра╖нсько╖ мови в автоном╕╖, стан нац╕онально╖ осв╕ти, культури, л╕тератури. Дов╕давшись, що на п╕востров╕ вида╓ться ╓дина укра╖номовна газета «Кримська св╕тлиця», Леон╕д Закордонець став одним з перших ╖╖ передплатник╕в та пропагандистом серед сво╖х друз╕в та колег.
На стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в╕н презентував св╕й кримський поетичний цикл «Люблю я Крим». Тут уперше побачили св╕т його в╕рш╕ про укра╖нських зароб╕тчан на теренах ╤тал╕╖, де йому нещодавно випало побувати ╕ зустр╕чатися ╕з земляками. Його ╕тал╕йський цикл – то хвилююча розпов╕дь про людей, яких житт╓в╕ негаразди змусили залишити сво╖ родини, св╕й р╕дний край ╕ по╖хати на чужину у пошуках зароб╕тку, аби прогодувати та матер╕ально забезпечити навчання сво╖м д╕тям, вижити самим у скрутн╕ часи, як╕ випали на долю р╕дно╖ Укра╖ни, а отже, й на ╖хню долю. ╢ в тому цикл╕ ╕ чудов╕ в╕рш╕ про визначн╕ м╕сця ╤тал╕╖, ╖╖ ╕сторичн╕ пам’ятки, про ╖╖ природу.
Подорож до ╤тал╕╖, зустр╕ч╕ з укра╖нськими зароб╕тчанами, в╕дв╕дини Криму, вих╕д ново╖ зб╕рки поез╕й св╕дчать про ще неабиякий потенц╕ал Леон╕да Закордонця. В╕н сповнений творчих задум╕в, прагнення самовдосконалюватись, як колись в юност╕, на початку свого творчого шляху. «З╕ мною моя любов до прекрасних людей ╕ в╕чне невдоволення собою». Таким було його житт╓ве ╕ творче кредо. Таким воно лиша╓ться й понин╕. Я добре запам’ятав ц╕ слова, мовлен╕ Леон╕дом у коротеньк╕й б╕ограф╕чн╕й передмов╕ до його першо╖ доб╕рки в╕рш╕в, видрукувано╖ на стор╕нках молод╕жного альманаху «В╕трила-69», де з-пом╕ж творчого доробку 74-х молодих поет╕в, перекладач╕в та проза╖к╕в Укра╖ни було презентовано ╕ його творчий ужинок. Була там ╕ моя доб╕рка в╕рш╕в. От зв╕дти, з того далекого 1969 року, й розпочалася наша творча дружба, яка трива╓ ось уже понад сорок л╕т...
Тор╕к нам обом виповнилося уже по 70... Я прив╕тав Леон╕да сво╖м в╕ршем, еп╕графом до якого взяв рядки з поез╕╖ Леон╕да Закордонця. Ось цей в╕рш, яким я й хочу завершити свою розпов╕дь про л╕каря ╕ поета Леон╕да Закордонця, свого колегу по перу ╕ щирого товариша, друга. А ще — запропонувати нашим читачам, котр╕ шанують поез╕ю, в╕рш╕ поета Леон╕да Закордонця з його книги «Ср╕бний трепет».
*   *   *
Й в╕дчувши дня принадн╕сть,
згадай ╕ Закордонця...
Л. Закордонець

Коли надвор╕ день без сонця
╤ хмар громаддя вдалин╕, —
Згадаю Льоню Закордонця
╤ стане сонячно мен╕.
Бо ╓ у мене друг хороший,
╤ хоч ми з ним не земляки,
Та в╕н мен╕ з ус╕х дорожчий –
По духу р╕дний ╕ близький.
Давно колись у ╤рпен╕
Один поет нас познайомив
Для задушевно╖ розмови,
Для дружби на прийдешн╕ дн╕.
╤ дружб╕ т╕й – нема к╕нця,
Вона ж бо щира, чесна й чиста,
Вона, як п╕сня урочиста,
Теплом наповню╓ серця.
Спасиб╕, друже м╕й, що ти
Мене в б╕д╕ не залиша╓ш,
За мене ти пережива╓ш
╤ книги шлеш мен╕ й листи.
Мен╕ б без тебе у Криму –
В краю у нашому чужому,
Без мови р╕дно╖ ╕ дому
Було б тут сумно одному.
Твоя поез╕я мене
╤ з╕гр╕ва, ╕ окриля╓,
Наш укра╖нський дух вселя╓.
Вона – мов сонечко ясне.
В дн╕ невесел╕ ╕ сумн╕
Я припадаю до в╕конця,
Згадаю Льоню Закордонця
╤ стане рад╕сно мен╕.
Спасиб╕, друже м╕й, за те,
Що ма╓ш серце золоте!

Данило КОНОНЕНКО

Леон╕д Закордонець
«ЛЮБЛЮ Я КРИМ, ЯК ЛЮБЛЯТЬ В╤ЧНЕ ДРЕВО...»

МИ — УКРА╥НЦ╤

Ми — укра╖нц╕ — дивн╕ люди:
Живемо кожний по соб╕,
Ночами сов╕сть нас не будить:
Вона щомит╕ при гарб╕.
Щодня зверта╓мось до Бога,
Та не бува╓м в каятт╕,
╤ кр╕м Шевченка, б╕льш н╕кого
Не визна╓мо у житт╕.
Хоча завжди у курс╕ справи:
В нас ╓ достойн╕╖ сини,
Але вони ╕ зл╕ва, й справа,
А ми шука╓мо вини
Завжди чомусь з одного боку.
Ото й завжди заносить нас
Як не в продажництво, н╕вроку,
То в д╕м, де править нев╕глас.
Гада╓м все про щастя лови,
Якби за нас це хтось зробив,
Але що б св╕т про нас не мовив,
Нас ще н╕хто не розкусив.
╤накше — знищили б ╕ мову,
╤ дикий наш ментал╕тет,
Н╕хто не зна, яку обнову
Нам Бог утвердить тет-а-тет.
Ми — укра╖нц╕ — дивн╕ люди.
Тако╖ п╕сн╕, як у нас,
Почу╓ш, св╕те, не усюди,
╤ шал кохання в нас не згас.
Бува, що нами волод╕╓
М╕ж двох вогн╕в дурний порив,
Та ми приборку╓мо зм╕я,
Що б люд про нас не говорив.
О, ми не любим, коли в хат╕
Чужинець нам дикту╓ лад,
Та на велик╕м, пишн╕м свят╕
Приймать гостей з нас кожен рад.
Бо наша суть — то чисте небо,
Вагоме злото сп╕лих нив,
Ми добре зна╓м, що нам треба,
А те, що нас не розкусив
Н╕хто, це мало нас обходить,
Хоч зна╓м, чий зд╕йма╓м гн╕в.
На ясн╕ зор╕ й чист╕ води
Благословля╓мо син╕в.
Минають роки ╕ стол╕ття,
╤ з пекла во╓н та пригод
Ми воскресали знов на св╕т╕,
Бо ми такий уже народ.
Проте н╕коли не сп╕шили,
Мов у запас╕ в нас в╕ки,
Ми ╕ тепер збира╓м сили
Повол╕, з власно╖ руки.
╤ ми вже ма╓м те, що ма╓м,
Його й побачиш кр╕зь в╕кно,
А те, що нам допомагають,
То не в╕домо, де воно.
Ми — укра╖нц╕ — дивн╕ люди.
╤ як ушкварим гопака,
В╕д нас луна ╕де повсюди,
Як наша правдонька г╕рка.
╤ на всесв╕тньому помост╕,
Хай ╕ десятки перешкод,
Все ж наш╕ витримають кост╕,
Бо ми — такий соб╕ народ...

УКРА╥Н╤

Укра╖но мила, нам н╕коли
У стол╕ттях легко не було,
На шляхах стиралися п╕дкови,
Гартувалось бурями чоло.
Пролито тобою ст╕льки кров╕,
Що куди тим р╕кам ╕ морям,
То невже ж в сьогодн╕шн╕й основ╕
Ти допустиш смертоносний злам?!
Н╕! ╤ ще раз н╕, Вкра╖но люба!
В╕льнолюбний дух — то ще не все,
Без вогню не затепл╕╓ груба,
Без труда Господь не принесе
Тих висот ╕ крок╕в, що мурашок
Гордовито по т╕лах женуть.
Перейд╕мо вирви вс╕ безстрашно,
Побудуймо незвичайну путь,
Щоб вона була швидким ╓днанням
Св╕ту й нас не в мр╕ях — наяву.
А тво╖ печал╕ ╕ страждання
Росами хай ляжуть на траву.
Укра╖но! Зайво╖ хвилинки
В нас нема у радост╕ й журб╕,
╤ тому в стол╕ттях без спочинку
Жити ╕ боротися тоб╕.

ДО НАРОДУ

Ск╕льки ти починав дор╕г,
М╕й народе стражденний ╕ добрий!
Посл╕довност╕ лиш не збер╕г,
╤ зостався тв╕й дух хоробрий
Гарним декором. Гра╓ св╕т
На тво╖х найболюч╕ших струнах,
╤ тво╓╖ душ╕ пол╕т
Чужоземн╕ заглушують луни.
Твоя пам’ять, мов хвиля Дн╕пра,
Засина╓ в часи супокою,
Подивися довкола — пора
На в╕ки вже в╕дбутись собою.

УКРА╥НЦЕВ╤

Перебори ╕ скруту, ╕ жал╕.
В душ╕ ростити зненависть
 не треба,
Н╕хто за тебе на тво╖й земл╕
Не п╕д╕пре плечима р╕дне небо.
Тож роз╕гнись, яким би б╕ль не був,
Збери ╕ волю, й сили во╓дино,
╤ день, ╕ н╕ч вола╓ Укра╖на,
Щоб ти ╖╖, як р╕дний син, почув,
Тож хай тоб╕ п╕дмогу Бог пошле,
╤ тво╓ серце витрима╓, брате,
Добро сво╓ зум╕╓ш ти п╕дняти,
Щоби пропало все н╕кчемне й зле.
*    *    *
Укра╖нцю, заграють з тобою,
Пробують на витримку ╕ м╕ць,
Хитр╕сть св╕ту стелеться габою,
Ну а, ти в соб╕ — неначе г╕сть.
Д╕йсно, ти ╕з тих матер╕ал╕в,
Що й усякий житель на Земл╕,
Та без тебе ст╕йкост╕ не мали б
Вс╕ народи — крупн╕ ╕ мал╕.
Бо твоя енерг╕я — небесна,
Бо тв╕й розум — письмена стол╕ть,
╤ як треба, все в тоб╕ воскресне,
Чом же ти — немов примерзла в╕ть?!
Будь собою в розкв╕т╕ велик╕м,
Стань собою в велич╕ сво╖й,
╤ н╕чого не пожне дволикий,
╤ в зачатт╕ всохне лиход╕й.
Запахуща дн╕в тво╖х живиця,
День ╕ н╕ч ти при тяжк╕й гарб╕,
Св╕тов╕ ти прагнеш прислужиться,
Та спочатку прислужись соб╕.

╤ ТРЕБА ВС╤ ПРОМЕН╤ В ДУШАХ З╤БРАТИ

Сум’яття в душ╕,
бо в сусп╕льств╕ сум’яття.
╤ пам’ять —
неначе на плес╕ латаття,
Де промен╕ вдень наряджають
 кв╕тки,
А ввечер╕ з неба приносять з╕рки
новини у пальцях
 холодного св╕тла.
╤ т╕н╕ тривог заповзають до житла,
╤ м╕сця стражденн╕й душ╕
 не знайти,
Хоч в╕льн╕ шляхи ще ╕ ц╕л╕ мости,
╤ все ж я не в╕рю,
п╕д небом поставши,
Що ми та й з добром
розпрощались назавше.
Не в╕рю, що наш╕ зламаються кост╕,
Та щастя на нас
не впаде з високост╕.
╤ треба вс╕ промен╕ в душах з╕брати
з любов’ю докупи
╕ раду ╖м дати.

НАШ БУДЕ Р╤Д

Прожит╕ роки зв╕дус╕ль
Приходять, в пам’ят╕ юрмляться,
╤ вже н╕чого не бояться,
А в мене т╕льки хл╕б ╕ с╕ль.
Вода ще, правда, в кран╕ ╓
╤ нездоланне тепле слово.
А ще — над╕я св╕танкова,
Що лихо кубел не з╕в’╓,
С╕дайте, роки, кружкома,
Я поклонюся вам низенько,
╤ добру п╕сню веселеньку
Почнем, бо сумн╕ву нема
У т╕м, що п╕сня — душ безпека.
С╕дайте, роки, мов лелеки,
Хай не ввижа╓ться вам хрест,
Бо кр╕зь чорнобильськ╕╖ ноч╕,
Паскудство, ╜валт ╕ потороч╕
Наш буде р╕д, бо вже воскрес.

РОБИ СВО╢

Роби сво╓. Не всупереч роби,
А д╕й у силу визнаних закон╕в,
Не входь в тенета м╕кроборотьби,
╤ будеш в╕льно дихати до скону.
Не думай: хто й кого там перем╕г,
Кого стол╕ття безв╕стю покрили,
Роби сво╓. ╤ так, щоб кожен зм╕г
Набратися ╕з зробленого сили.
Печаль невдач, марудн╕ каяття
В╕дкинь, кричи:
 «Мо╓ найкраще, де ти?»
Роби сво╓. У цьому сенс життя.
А у житт╕ пад╕ння ╓ ╕ злети.

СП╤ШИ ДОБРО ЗРОБИТИ ВЧАСНО...

Допоки серце б’╓ться власне
╤ лл╓ться св╕тло в╕д з╕рок,
Сп╕ши добро зробити вчасно,
Зроби потребою цей крок.
Хтось довго ╕стину шука╓,
Хтось блудить в нетрях самоти,
А в когось душу болем кра╓,
╤ ╖м потр╕бний т╕льки ти.
Прийди ж, як той Дерсу в негоду,
В╕дкрий ╖м небо голубе,
╤ ти, кровиночко народу,
Когось вряту╓ш. ╤ себе.

КАРА-ДАГ

Де завмерлий проф╕ль Кара-Дагу
Над живими дюнами води,
Там орли тримають р╕вновагу
М╕ж буттям ╕ в╕чн╕стю б╕ди.
Там на в╕тр╕, що минуле сушить,
Бризки дн╕в, затиснутих в куток,
Наче с╕ль, в’╖далися у душу
╤ просили сонця хоч ковток.
Де загус над кожним кроком риску
Крик ча╖ний, наче р╕дний плач,
Тр╕ска╓ться скеля прямовисна —
Св╕док горя, щастя ╕ невдач.
Там крилатий парус пурпуровий
Н╕с мо╓ в╕тання небесам,
╤ душа в╕дроджувалась знову,
Щоб уже не в╕рити орлам.
╤ пускались в шеп╕т з Кара-Дагом
Тепла ╕ холодна теч╕я,
Де вгор╕ на виступ╕ в╕дваги,
До сьогодн╕ кров моя с╕я,
Де загус над кожним кроком риску
Крик ча╖ний, наче р╕дний плач,
Тр╕ска╓ться скеля прямовисна —
Св╕док горя, щастя ╕ удач.

Я ТОБ╤ ПРО МОРЕ РОЗКАЖУ...

Ск╕льки б╕ля моря гарних лиць,
Як у л╕с╕ сонячних суниць.
Руку, юнко, простягни несм╕лу,
Я тоб╕ про море розкажу.
Бачиш — дальня чайка сизо-б╕ла
Хвиль ╕ неба м╕ря╓ межу,
Де межа загадок ╕ розгадок?
Сплять тривоги на глибок╕м дн╕,
Водночас легку безпеку в спадок
Пов╕нь сонця стелить день при дн╕,
См╕х ╕ бризки райдужного л╕та,
П╕вдня строга й визр╕ла краса.
Ти уся казков╕стю з╕гр╕та
╤ солона в тебе лиш коса.
╤ в╕дчувши з рад╕стю незвичне,
Ти у звичн╕м, юнко, не згубись,
Щоб оц╕ години романтичн╕
Ти назвала щастям ╕ колись.
Щоб с╕яння хвиль ╕ стр╕чей зор╕
В добру долю перлами вплелись,
Вчись у друз╕в дов╕ряти морю,
В чайки обережност╕ навчись.
Ск╕льки б╕ля моря гарних лиць,
Ск╕льки б╕ля моря та╓мниць.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 29.06.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10468

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков