Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3239)
З потоку життя (6464)
Душі криниця (3517)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1508)
Урок української (990)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СПОГАДИ ПРО ╤ВАНА КЛИМ╤ВА-ЛЕГЕНДУ
пропону╓мо спогади Григор╕я Петровича ВАШК╤ВА (1912 р.н., мешканця с. С╕лець) про ╤вана...


«В╤Н БУВ СПРАВЖН╤М ПАТР╤ОТОМ...»
У ц╕ скорботн╕ дн╕ висловлю╓мо щире та глибоке сп╕вчуття близьким пок╕йного, кохан╕й дружин╕...


«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2012 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 15.06.2012
СЛАВА ТОБ╤, ГАМАЛ╤Ю!

«Слава тоб╕, Гамал╕ю,
На весь св╕т великий,
На весь св╕т великий,
На всю Укра╖ну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужин╕!»
Тарас Шевченко

3 червня б╕ля Будинку культури в сел╕ Стопчат╕в ╤вано-Франк╕всько╖ област╕ в╕дбулися урочистост╕ з нагоди в╕дкриття та освячення пам’ятника сотенному Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖ «Гамал╕╖».
Саме у цьому сел╕ 1893 року народився в╕рний син сво╓╖ матер╕-Укра╖ни, у майбутньому в╕дважний во╖н, досв╕дчений ╕ справедливий командир, який врятував не одне повстанське життя, — Василь Скригунець.
Зранен╕ Карпати стогнали в╕д незаго╓них ран Першо╖ св╕тово╖ в╕йни. Галичани кинули виклик дол╕ ╕ на уламках Австр╕йсько╖ монарх╕╖ проголосили власну державу. Але на завад╕ укра╖нському розвитку стали поляки, ╕ галицька юнь взялася рятувати р╕дну землю. До Гуцульського куреня УГА, створеного в Коломи╖ наприк╕нц╕ листопада 1918 року п╕д орудою Гриця Голинського, записувалися лише добровольц╕. Був серед них ╕ 19-р╕чний Василь.
Напо╓ний духмяними пахощами г╕рських трав, славою минувшини, про яку розпов╕дав батько — стопчат╕вський ╜азда, майстер на вс╕ руки Микола Скригунець, Василь вир╕с палким патр╕отом сво╓╖ земл╕ ╕ готовий був в╕ддати за не╖ найдорожче – власне життя. Так боролися ╕ його пращури, коли на п╕дступах до карпатських перевал╕в ст╕ною заступили шлях бати╓вим коч╕вникам.
Василь подався до С╕чових Стр╕льц╕в, як старшина пройшов ╕з боями в╕д Львова до Ки╓ва й Одеси, хоробро й завзято бився з польськими ╕ московськими окупантами.
П╕сля прикрих поразок у перших укра╖нських нац╕онально-визвольних боях Василь Скригунець, як ╕ його побратими по збро╖, боротьбу не припинив, вступив до гр╕зно╖ ╕ ненависно╖ польськ╕й влад╕ Укра╖нсько╖ в╕йськово╖ орган╕зац╕╖, став членом ОУН з перших дн╕в ╖╖ народження 1929 року. У той же час здобував вищу осв╕ту у Празькому ун╕верситет╕.
Впродовж усього життя пересл╕дувався польською, н╕мецькою, радянською окупац╕йними владами.
1943 року вишколював у р╕дних Карпатах стр╕льц╕в у табор╕ УНС. 1944 року 51-р╕чний укра╖нський старшина створив ╕ очолив сотню важких скоростр╕л╕в «Черемош», яка ув╕йшла до складу куреня «Гуцульський» п╕д орудою командира «Книша» — Дмитра Горнякевича. Воював, незважаючи на в╕к, завзято. Сотня, очолена геройським командиром, здобула не одну перемогу над «пайдьошниками».
Через р╕к «Гамал╕я» передав сотню молодому командиров╕ з Жаб’я «Чабанов╕» — ╤ванов╕ Скульському, а сам був призначений на в╕дпов╕дальний пост заступника шефа зв’язку Коломийського окружного проводу ОУН. Вищий пров╕д належно оц╕нив набутий у лавах УВО ╕ ОУН величезний п╕дп╕льний досв╕д уже немолодого повстанця.
Партизанськ╕ закони були сувор╕, до порушник╕в в╕йськово╖ дисципл╕ни ╕нод╕ застосовувалися ╕ винятков╕ методи покарання. Коли восени 1945-го року група стр╕льц╕в УПА на територ╕╖ Березова була обмовлена провокатором, саме «Гамал╕я» примчав на кон╕ у той момент, коли ╖х вишикували перед сотнею ╕ збиралися розстр╕ляти.
— Дмитре, не бери гр╕х на душу, хлопц╕ не винн╕! – р╕шуче промовив до «Скуби». Якщо ми сво╖х будемо стр╕ляти, хто ж тод╕ воюватиме?
Життя повстанц╕в було врятоване.
1947 року уславленого командира бачив тод╕ 8-р╕чний Михайло Томащук. В╕н згаду╓ про те, як с╕льськ╕ аматори одного вечора показували в читальн╕ якусь виставу. Неспод╕вано ус╕ актори кудись зникли, ╕ на сцену р╕шучим кроком вийшов широкоплечий, з довгою, майже до грудей бородою бандер╕вець. Куртку перехрещували кулеметн╕ стр╕чки, за поясом гранати. Зал завмер. Погляд уважний, зосереджений, спок╕йний. Тод╕ вже вс╕м було зрозум╕ло, що зрадливий Зах╕д кинув наш визвольний рух на розправу Стал╕нов╕, тому «Гамал╕я» промовив приблизно так: «Слава Укра╖н╕! Ми не схилилися перед поляками ╕ н╕мцями, не схилимося перед б╕льшовиками, а якщо прийдуть американц╕ — будемо бити ╕ ╖х!»
Приблизно за п╕вгодини до читальн╕ вдерлися гарн╕зонники, але повстанц╕в уже не застали. Такими були перипет╕╖ партизансько╖ в╕йни, полум’я яко╖ у борн╕ з╕ стократ переважаючими силами окупант╕в поступово згасало. Вони наполегливо вишукували останн╕ вогнища п╕дп╕лля, щоб немилосердно ╖х знищувати.
15 травня 1948 року на небокра╖ з’явилося багряне сонце. Для сотенного «Гамал╕╖» та його друз╕в воно з╕йшло востанн╓. У Щербаков╕й Подин╕, що б╕ля села Верхн╕й Берез╕в Кос╕вського району, разом ╕з ним перебували «Ганджа» — Петро Ск╕льський, «Гр╕зний» — Дмитро Негрич, «З╕рка» — ╤ван Урбанович, «Стародуб» — Микола Арсенич.
Того дня на зв’язок ╕з ними вийшла ж╕нка з Верхнього Березова. ╥╖ висл╕дили чек╕сти ╕ тут же, у л╕с╕, катували так, що з рук повилазили поламан╕ к╕стки, а пот╕м з живо╖ почали здирати шк╕ру. Цих зв╕рячих знущань вона витерп╕ти не змогла ╕ показала карателям, де знаходився бункер. Мимов╕льним св╕дком трагед╕╖ був хлопець ╤ван Васкул. Чек╕сти заарештували його ╕ наказали йти з ними. Схрон, що був на дн╕ провалля, воронням обс╕ли енкаведисти. З нього вийшов з п╕днятими руками «Ганджа», але неспод╕вано вихопив зброю ╕ застрелив одного чек╕ста. Сам, скошений кулями, скотився до пот╕чка. За ним спробував вихопитися нагору «Гр╕зний», але був убитий, коли висунувся з люка, ╕ провалився назад п╕д землю. Ц╕лий день чек╕сти викурювали з бункер╕в повстанц╕в димовими шашками, пропонували здатися, виходити нагору без збро╖ з п╕днятими руками. Але в╕дпов╕д╕ не було. П╕д веч╕р ╤ванов╕ наказали п╕дняти люк, ╕ коли в╕н це зробив – неспод╕вано з╕штовхнули у схрон. В диму ╕ темряв╕ в╕н н╕чого не бачив, але чиркнув с╕рником ╕ просунувся вперед. Знайшов нари – на верхн╕х лежав, як пот╕м з’ясувалось, «Гамал╕я», на його грудях хлопець побачив п╕столет, на нижн╕х нарах лежав «З╕рка», а неподал╕к – «Стародуб».
Потрапити до рук ворога живими повстанц╕ не захот╕ли ╕ застрелилися. Вол╕ли померти стоячи, н╕ж жити на кол╕нах.
Знаковою постаттю на в╕дкритт╕ пам’ятника сотенному «Гамал╕╖» був доброволець у рядах УПА, укра╖нський поет, перекладач, л╕тературний критик, голова Укра╖нсько╖ всесв╕тньо╖ координац╕йно╖ ради, Герой Укра╖ни Дмитро Павличко, який теж, як ╕ легендарний повстанець Василь Скригунець, народився у сел╕ Стопчат╕в.
— Цей пам’ятник – образ людини, яка готова вмерти за свою Батьк╕вщину, — сказав Дмитро Васильович, в╕дкриваючи урочисте з╕брання. — Придив╕ться до рис його обличчя — це мужня, впевнена у сво╖й правот╕, сильна, нескорена окупантами ╕ загарбниками людина. М╕й тато, коли я був хлопчиком, показав у стопчат╕вськ╕й церкв╕ на широкоплечого юнака: «Дивися, Дмитре, це С╕човий Стр╕лець». Я пам’ятаю його кептар, сорочку, св╕тле молоде обличчя. В╕н був батьком ╕ орган╕затором УПА Коломийського загону. Це пам’ятник не лише йому, а велич╕ духу Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖, укра╖нського народу. Сьогодн╕шня под╕я ма╓ всеукра╖нський характер за сво╓ю зм╕стовн╕стю. Це людина, яка пода╓ приклад, як бути патр╕отом не на словах, а на д╕л╕. Геро╖ не вмирають, сотенний «Гамал╕я» буде жити в╕чно в людськ╕й пам’ят╕.
Прив╕тали людей, а ╖х з╕бралося близько п╕втисяч╕ — з Коломи╖, Космача, Львова, Черн╕вц╕в, Ки╓ва — владика Миколай з Коломи╖, стопчат╕вський священик отець Володимир, отець Микола, п╕сля чого в╕дправили панахиду за загиблими повстанцями та освятили пам’ятник.
Дмитро Павличко запрошував до слова побратим╕в з сотн╕ «Гамал╕╖» — Мирослава Симчича («Кривон╕с»), Василя Томича, Василя ╤гнатюка, автора пам’ятника Романа Захарчука з Коломи╖, Ганну Малкович — ╕н╕ц╕атора под╕╖, котра запропонувала встановити цей пам’ятник, письменника-л╕тописця визвольно╖ боротьби в рядах УПА Михайла Андрусяка.
П╕сля урочистостей в╕дбувся концерт, орган╕зований директором Будинку культури Стопчатова Оксаною Морик╕т, зах╕д вела ╖╖ чар╕вна донька Св╕тлана. Бадьоро, натхненно, в╕д ус╕╓╖ душ╕ сп╕вали на концерт╕ народних та повстанських п╕сень об’╓днаний хор «Березуни» (кер╕вник Ганна Малкович, музичний кер╕вник Михайло Геник), народний чолов╕чий аматорський колектив «Кришталь», колектив «Спас» (кер╕вник Василь Гоянюк), стопчат╕вський народний аматорський колектив духовно╖ п╕сн╕ (кер╕вник Петро Паланюк), вокальний ж╕ночий ансамбль «Мальви» (кер╕вник Олеся Шкр╕бляк), чолов╕чий вокальний ансамбль вояк╕в ОУН-УПА Коломи╖ (кер╕вник Ольга Руданець).
На цих урочистостях я познайомилася з людиною, яка пройшла ус╕ лих╕ випробування в╕йни, у котро╖ й дос╕ при спогадах бринять сльози на очах, ветераном-учасником бойових д╕й ОУН-УПА Михайлом Гоянюком.
— Я народився у сел╕ Спас. У 1945 роц╕ мусив т╕кати з хати, аби мене не виселили до Сиб╕ру. Мати ╕ батько були в партизанах. Семеро мо╖х брат╕в ╕ сестер убили б╕льшовики. Я був дуже спритним вояком. Пам’ятаю, одного разу б╕льшовики мене оточили, з╕ збро╓ю, собаками, а я зал╕з на граба ╕ з дерева на дерево перескакував ╕ так врятувався. Вони вводили сво╖х людей до УПА, як╕ знищували ╖╖ зсередини. ╤ зараз в╕дбува╓ться те саме на державному р╕вн╕. Настав час, коли люди в╕ддають душу ╕ життя заради грошей, а не ╕де╖. Як не вистача╓ зараз таких Гамал╕╖в!
Тарас Шевченко змалював образ козацького ватажка таким, якими були справжн╕ козаки: хоробрий, завзятий, км╕тливий. В╕н завжди там, де потребують його допомоги. ╤ як би не намагалися принизити ╕ зруйнувати в ус╕ часи Укра╖ну, вона ╓ ╕ буде доти, поки спроможна буде наша земля народжувати таких в╕рних син╕в-захисник╕в, як Василь Скригунець — Гамал╕я.

Юл╕я КАЧУЛА
с. Стопчат╕в,
╤вано-Франк╕вська oбласть


Героям - слава!
Дмитро Павличко
СОТЕННИЙ ГАМАЛ╤Я
ПОЕМА


П╕д гонтами нова космацька хата.
Два кулемети на колесах. Пси.
А в хат╕ – бандаж╕, червона вата,
Ремен╕, кров’ю вмит╕ пояси.
Лежать поранен╕. Тяжк╕, як зброя.
П╕д головами л╕жники стар╕.
╤ смертю пахне молоденька хвоя,
╤ моляться жив╕ бо╖вкар╕.
Сотенний Гамал╕я спить на лав╕.
Не спав же в╕н три ноч╕ й штири дн╕.
Затихли в Космач╕ ╕ в Проскурав╕
Бо╖, але не вигасли вогн╕.
В╕н спить ╕ чу╓: б╕й пашить, як спека,
╤ сам в╕н, наче обгор╕ла в╕ть;
В╕н спить ╕ бачить: палахтить смерека,
╤ не вт╕ка╓ з полум’я – сто╖ть!
В╕н спить ╕ бачить: палахкоче церква,
Пайдьошники повзуть, як мурашва.
В╕н бачить кров свою. Вона не мертва –
Звиса╓, наче нитка, з рукава.
В╕н спить ╕ чу╓: грають скоростр╕ли,
Сво╖ – сп╕вають, гавкають – чуж╕.
В╕н бачить: р╕дн╕ хлопц╕ поб╕л╕ли,
Вмираючи на смертн╕м рубеж╕.
В╕н спить ╕ чу╓: крешуть автомати.
В╕н бачить, як ╕скриться чорний плай.
Вт╕м, до сотенного п╕дходить мати:
«Васильку, що ти робиш? Не вмирай!»
«Стр╕ляю, мамо! Повертайтесь д’хат╕!
Перекаж╕ть – живий! ╤ жд╕ть мене».
Сльоза на кулеметн╕й рукоят╕
Дрижить, немов життя його трудне.
╤ Кам╕нь Новак╕вського над ними
Сто╖ть, як храм, як Господа могуть.
╤ москал╕ стежками вогняними
╤з Шепота в Космач вмирати йдуть (1).
А тат╕в голос чути ╕з колешн╕,
╤ мати в хат╕ плаче, як св╕ча.
╤ Василько, як голуб ╕з черешн╕,
До матер╕ летить ╕з Космача.
Та в╕н в Стопчатов╕ — не Гамал╕я,
А Скригунець Василь ╕з П╕дгори.
В╕н — т╕льки з пр╕звищем сво╖м — под╕я,
Що каже: будь, борись або помри!
Додому в╕н приходить на дв╕ слов╕.
«О, тату й мамо!» Б╕льше сл╕в нема.
Х╕ба ще так: «Бувайте ви здоров╕!
Я ще прийду, та вже не крадькома!»
В╕н спить на лав╕, киптарем накритий,
Що пахне, як серпнева с╕ножать.
В╕н зна╓, хто забитий, хто не вбитий,
В╕н зна╓ тих, що дол╕ тут лежать.
В╕н збудиться, як ватра невгасима.
╤ надвор╕ погладить, наче пса,
Зал╕зного ╕ в╕рного «максима»,
Що дивиться в порожн╕ небеса.
Той кулемет — його любов далека —
╤з першо╖ в╕йни. То — сатана,
Гарчить, як зв╕р, регоче, як лелека,
Гримить, як гр╕м з небесного в╕кна.

Пройдуть л╕та. Впадуть ус╕ редути,
Але послухай, помовчи вноч╕...
Той гр╕м сотенного ти будеш чути
╤ в Ки╓в╕, не т╕льки в Космач╕.

II
Ось во╖ни з Морозово╖ сотн╕.
Засуджен╕. Вс╕ тридцять, як один.
╥х погляди безтямн╕ ╕ скорботн╕,
На скронях зблиски молодих сивин.
Вони на списку в кур╕нного Скуби (2),
Березуни — вс╕ з одного снопа.
Не в╕рить сотня в звершення погуби,
Бо дезертир╕в не було в УПА.

╥х розстр╕ляють?! Це не може бути!
За що? За те, що в л╕с прийшли сам╕,
Незграбн╕, бунт╕внич╕, як рекрути,
Чи мо’, за те, що — неглухон╕м╕?

Та вирок вже прочитано. «Зухвал╕,
Розгулян╕ та гостр╕ на язик.
Вони помруть, але не в крим╕нал╕,
Бо в нас нема тюрми для цих музик!»
Вони стоять. По в╕с╕мнадцять рок╕в
У кожного. Обличчя крейдян╕.
Висок╕ ростом. Погляди пророк╕в.
У син╕х мазепинках — ле╜╕н╕!
╤ вже ро╖ шикуються, ╕ чоти,
╤ сотня вся при збро╖ — до ноги.
Мовчать ус╕, ╕ тих нема, хто «проти»,
╢ передсмертна тиша навкруги.
Та не мовчить сотенний Гамал╕я,
Найстарший в╕ком. Сива борода.
Тремтять слова: «Це хто? Чия зат╕я?
Це божев╕лля наше! Це б╕да!»
«Знять мазепинки, — хтось кричить, — додолу!»
Це пан суддя. Несправедлива лють.
╤ падають шапки на стежку голу,
╤, мабуть, скоро голови впадуть.
А Гамал╕я: «Ст╕йте! Не стр╕ляти!
Велебн╕ судд╕, слухайте мене!
Пуст╕ть ви ╖х додому. Р╕дна мати
Зухвальство юне батогом притне!
То люди завтрашн╕, а не колишн╕,
Не скоряться дов╕ку москалю!
До нас вони повернуться!
Подвижн╕,
Майбутн╕ во╖ни! Я ╖х люблю!
Невже це вас, повстанц╕ та геро╖,
Злоби й погорди отру╖ла ╖дь?
Отямтеся! Не п╕дн╕майте збро╖
На цих д╕тей, ╕ чест╕ не губ╕ть!
А якщо н╕, я стану пом╕ж ними!»
Ста╓. Додолу хиляться стволи.
╤ кур╕нний здригнувся, побратими
Пок╕рно руки вгору п╕дняли.
Безтямн╕сть людську правда поборола,
╤ син╕ мазепинки, й знак хреста
Сам Гамал╕й кладе на юн╕ чола,
╤ не тремтить рука його свята.
Зак╕нчено процес... А де ж т╕ д╕ти?
На Заход╕ й на Сход╕ ти познач
Вс╕ тюрми, де вбивали ╖х сов╕ти,
Зв╕дк╕ль вони верталися в Космач.
Вони проходили незрим╕, вперт╕
За Збруч, за Дн╕пр, до Тясмина й Сули.
Вони шукали вже сво╓╖ смерт╕,
Вмирали, та померти не могли.
Через Карпатськ╕ гори й Медобори –
Стежки й дороги ╖хн╕ л╕сов╕.
Там п╕д хрестами впали вже п╕дпори,
Боровики стоять в густ╕й трав╕.
Берез╕вськ╕ л╕си й поля стражденн╕
Все пам’ятають. Там ще ╓ тропа,
Де Гамал╕я воду пив з╕ жмен╕,
Пол╕г в останньому бою УПА.
Пол╕г. Нема. Спалили в Яблунов╕
Його к╕стки, щоб сл╕ду не було.
Та в╕н живе в Тарасовому слов╕ –
Козак на мор╕. Визвольне весло.

В╕зьми «Кобзар», почу╓ш Гамал╕ю —
Дух, що з невол╕ вибавляти йде.
Турецьку чи московську В╕зант╕ю
Ненавидить ╕ дол╕лиць кладе.

III
На св╕т╕ тяжко жить немолодому,
Як побратим╕в перших вже нема,
╤ не потр╕бний ти як друг н╕кому,
Хоч голосно шанований вс╕ма.
Василю, хто ти, зв╕дки ти й для чого
Народжений? Онуки — надовкруж.
Хоч старший ти од свого кур╕нного
На двадцять л╕т, — порядку не поруш!
Шануй! Корися! Не пригадуй Львова,
Й того листопадового числа,
Коли твоя льв╕в’янка чорноброва
Тоб╕ «Кобзар» в окопи принесла.
Вона була тво╓ю медсестрою,
Ц╕лованою в руки ╕ в плече.
На б╕й вона хрестила твою зброю,
Щоб не затялася, — хай б’╓ й с╕че!
Той кулемет важкий,
 в лях╕в одбитий,
Ти тягав на позиц╕╖, мов к╕нь.
Ти був закоханий, несамовитий,
Як дух ╕з наших перших воскрес╕нь.
Ти наступав на польськ╕ караб╕ни,
Кричав, як Гамал╕я, вчитель тв╕й:
«Вперед! Вперед! За волю Укра╖ни!
А н╕, то вмри на гран╕ бойов╕й!»
Ти народивсь, щоб жити й визволяти
Не т╕льки в╕д чужих, а й в╕д сво╖х,
Сотворювати во╖на з бидляти,
Народ — з раб╕в, з плачу — звитяжний см╕х.
Пишу про тебе, бо тебе я знаю.
Мен╕ м╕й батько показав тебе
У наш╕й церкв╕. А стояв ти скраю,
Як митар, а не горд╕сне цабе.
«То — с╕човий стр╕лець! Дивися, сину!»
Киптар, вишиванка, хрещата низь.
Червоне з чорним. Схожа на шипшину
Його сорочка (пом’янеш колись.)...
Той Гамал╕й, ровесник мого тата,
Прийшов до мене у найтяжч╕ дн╕.
Так, начебто душа моя розп’ята
Покликала: «Прийди, порадь мен╕!»
Ти в мазепинц╕ повернувсь додому
╤з програшно╖ польсько╖ в╕йни.
Навиклого до кров╕ ╕ до грому
Тебе в УПА покликали сини.
╤ зброю подали тоб╕ онуки,
╤ ти п╕шов на поклик д╕твори.
Куди ж мен╕ податись в╕д розпуки,
Скажи, порадь, м╕й батьку з П╕дгори!
Де мо╖ браття, рух╕вськ╕ гетьмани?
Мислител╕, подвижники пера?
Чекають милостей. Свято╖ манни
З ненашого державного двора.
Де наймолодш╕, огненн╕, шален╕?!
Кохаються ╕ плачуть. Заплати —
Сп╕вати будуть на повстанськ╕й сцен╕,
А пот╕м щезнуть, як тхори й кроти.
Той в радники п╕шов до пана Бога,
Навча╓ вс╕х покори та ума,
А той в хл╕в╕ сво╓му, як безрога,
Сховався й жде обуха мовчкома.
А той прийде з чистенькими руками,
Але з душею кметя й холуя,
╤ в╕рш╕ прочита╓ з матюками,
Щоб ствердити нав╕к сво╓ ╕м’я.
А той, борець за мову, лицар слова,
Тепер в рег╕оналах — бережись.
Жахна душа гадюча, двоголова
Була в людин╕ схована колись.
Тепер в╕дкрилася хахл╕в природа!
Василю, визволяти ╖х не см╕й,
Тримай в кайданах лютих, бо свобода
╥х оберта╓ в смертоносних зм╕й!
Прийди ╕ говори. Я не зомл╕ю,
В╕д розпачу н╕коли не впаду.
Бо той, хто дав нам Укра╖ну й мр╕ю,
Дасть пережити нам ще й цю б╕ду.
На Щербакову Подину в туман╕ (3)
З гори й з долини сунуть москал╕.
Всиха╓ сонце, наче кров на ран╕.
Йде смерть до тих, що схован╕ в земл╕.
Три арм╕╖ ╕дуть перемагати
Маленький сховок чест╕ й правоти.
╤ Бог на землю дивиться кр╕зь ╜рати –
Не може чи не хоче помогти?!
Сво╖ в сво╖й земл╕, а т╕, прихож╕,
То — окупанти, стал╕нськ╕ збу╖.
О, Гамал╕╓, де тво╖ сторож╕,
Де сотня й кулеметники тво╖?
В кри╖вц╕ тиша. Хлопц╕ не говорять.
Не в╕да╓ й Господь о т╕й пор╕,
Чи смерть вони сам╕ соб╕ сотворять,
Чи вийдуть помирати надвор╕?
А в т╕й кри╖вц╕ во╖н╕в п’ят╕рка
Ждуть ноч╕. Вийдуть на останн╕й б╕й.
╤ першим вийде наймолодший З╕рка
Берез╕вський плечистий паруб╕й.
╤ вже навколо першого – реб’ята,
Команда: «Брать ж╕вйом!
Сдавайсь, банд╕т!»
╤ вибуха╓ в оч╕ ╖м граната –
Зоря свободи й смерт╕ динам╕т.
Ганджа виходить з потайного люку,
Йде Стародуб за ним, ╕ Гр╕зний теж
Вискаку╓, й свою жону за руку
Виводить муж:
«Не б╕йся, з нами вмреш».
А та жона Мар╕я, як Пречиста,
П╕д серцем носить дитинча сво╓.
На не╖ йде енкаведист╕в триста,
Вона сто╖ть. Не пада╓. Жи╓.
Упала, та свою дитину чу╓,
Очима захисту шука╓ в хмар.
А де сотенний? Молиться й ладу╓
Останн╕й захист — кулемет дегтяр.
М╕й Господи, Тоб╕ допов╕даю:
«Я — Скригунець Василь ╕з П╕дгори,
За правду й справедлив╕сть помираю,
Прошу, в бою посл╕дн╕м п╕д╕при!
Дай вистр╕ляти диск, бо вс╕ набо╖,
Що я носив, вже знають ц╕ль свою.
╤ дай лицем припасти до живо╖
Земл╕ мо╓╖ в╕чно╖ в бою.
Тарасе, ти — одна моя над╕я,
Кров, що горить в Холодному Яру.
Я — тв╕й читач, сотенний Гамал╕я,
Ти за Вкра╖ну вмер, ╕ я — помру.

Я в╕рую: коли свобода встане, —
Прийдуть до мене родич╕ жив╕,
Стопчат╕вськ╕ й берез╕вськ╕ краяни,
╤ друз╕ незабутн╕, бойов╕.
Прийде ╕ Льв╕в, де вчивсь я воювати,
Космач, ╕ Жаб’╓, ╕ Березови,
╤ я почую, що живуть Карпати,
Живуть, як ╕ жили, опроть Москви.
╤ Ки╖в буде. Я його уздр╕ю!
Прийде народ з-над моря й з-за Дн╕пра.
Не дай, м╕й Боже, вбити мою мр╕ю,
Не дай! А я вже йду! Мен╕ пора!»

Травень 2012 р.
Конча-Озерна

* * *

1. У сотн╕ «Гамал╕╖» («Черемош»), яка належала до куреня Книша, був р╕й станкових кулемет╕в. Сотня «Гамал╕╖» зупинила наступ червонопогонник╕в ╕з Шепота на Космач 13 лютого 1945 року; врятувала оф╕церську школу УПА в Завоялах.
2. Кур╕нний «Скуба» (Дмитро Гах), загинув у бою з в╕йськами КДБ на Воскрес╕нецьк╕й гор╕ б╕ля Коломи╖ 1945 р. В╕дзначався в╕йськовою дисципл╕ною, був ╕н╕ц╕атором неоправдано жорстокого покарання групи стр╕льц╕в ╕з сотн╕ «Мороза» за те, що один ╕з них ударив оф╕цера ╕з куреня «Скуби».
3. Щербакова Подина — поле п╕д горами над Верхн╕м (Вижн╕м) Березовом, де була кри╖вка сотенного «Гамал╕╖», там в╕н ╕ загинув у бою з карательними в╕йськами КДБ 15 травня 1948 року.
(Прим. Д. Павличка)

ДО «НКВС» ПОПРОСИЛИ НЕ ВИЯВЛЯТИ АГРЕС╤╥

27 травня в ╤вано-Франк╕вську в╕дбулась реконструкц╕я бою Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖ з НКВС. Як переда╓ кореспондент УН╤АН, на територ╕╖ парку культури ╕ в╕дпочинку ╕мен╕ Т. Шевченка учасники товариства пошуку «Пам’ять» (м. Льв╕в) та Клубу в╕йськово-╕сторично╖ реконструкц╕╖ бою (м. Ки╖в) в╕дтворили бо╖, як╕ велися м╕ж б╕йцями УПА та солдатами НКВС у 1946 роц╕ на територ╕╖ Зах╕дно╖ Укра╖ни.
Под╕╖ розгорталися на хутор╕ неподал╕к л╕су. Б╕йц╕ УПА п╕сля бою в одн╕й з хат залишають пораненого товариша, якого мають вноч╕ забрати. Сл╕дом ╕дуть загони НКВС ╕ шукають повстанц╕в. Не знайшовши ╖х, збираються спалити хату. Бо╓ць УПА вир╕шу╓ здатися, щоб не постраждали господар╕, в яких ╓ маленьк╕ д╕ти. Однак в╕н не здався живим, а почав стр╕ляти по солдатах, ╕ його кулеметною чергою вбивають. Тут же розстр╕люють ╕ господаря хати.
Другим еп╕зодом було в╕дтворення того, як б╕йц╕ УПА, в╕дступаючи, були оточен╕ солдатами НКВС, вели нер╕вний б╕й ╕ загинули. Солдати спалили хату, стр╕ляючи ╕з гармати. Пот╕м б╕йц╕ УПА вибили солдат╕в ╕з села ╕ поховали сво╖х побратим╕в, як╕ загинули у боротьб╕ за незалежн╕сть сво╓╖ земл╕.
Орган╕затори бою нагадали, що боротьба м╕ж УПА ╕ НКВС на територ╕╖ Зах╕дно╖ Укра╖ни точилася до 1950-х рок╕в. Глядач╕в було попереджено, щоб не виявляли агрес╕╖ до хлопц╕в, як╕ були у форм╕ НКВС, оск╕льки вони лише грають таку роль. П╕сля завершення бою ветерани УПА виконали «сальву» (вшанування ус╕х загиблих вояк╕в УПА) — на ╖хню честь прозвучав салют.

У РУМУН╤╥ З’ЯВИТЬСЯ МУЗЕЙ КОМУН╤ЗМУ

Румунський Сенат (Верхня палата парламенту) затвердив законодавчу ╕н╕ц╕ативу про створення в Румун╕╖ ╓диного в рег╕он╕ Музею комун╕зму. ╤н╕ц╕атива належить депутатам парламенту в╕д правлячо╖ коал╕ц╕╖ Амету Алед╕ну, Тудору Чуходару ╕ Петру Мов╕ле, пов╕домля╓ власний кореспондент УКР╤НФОРМу.
«У Музе╖ мають бути представлен╕ експонати про цей ╕сторичний пер╕од у житт╕ не т╕льки громадян Румун╕╖, а й сус╕дн╕х з нею держав», — зазначили автори законодавчо╖ ╕н╕ц╕ативи. Зг╕дно ╕з законопроектом, влада Бухареста буде зобов’язана надати будинок для Музею, а ф╕нансування зд╕йснюватиметься М╕н╕стерством культури Румун╕╖.
Остаточне р╕шення мають прийняти депутати Нижньо╖ палати парламенту, куди Закон буде подано для обговорення. Ран╕ше уряд Румун╕╖ в╕дмовився зав╕зувати ╕н╕ц╕ативу депутат╕в, мотивувавши в╕дмову тим, що в кра╖н╕ вже д╕╓ ╤нститут ╕з розсл╕дування злочин╕в комун╕зму ╕ жертв репрес╕й.

Б╤ЛИЙ Д╤М ВИБАЧИВСЯ ЗА ОБМОВКУ ОБАМИ

Президент США Барак Обама допустив прикру обмовку в сво╖х висловлюваннях з приводу табор╕в смерт╕ пер╕оду Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Це визнав на бриф╕нгу для журнал╕ст╕в прес-секретар Б╕лого дому Джей Карн╕, пов╕домля╓ ╤ТАР-ТАРС.
«Президент обмовився, — сказав Карн╕. — В╕н мав на уваз╕ нацистськ╕ табори смерт╕ на окупован╕й Н╕меччиною польськ╕й територ╕╖».
Йдеться про висловлювання президента США, як╕ прозвучали п╕д час церемон╕╖ нагородження Президентською медаллю свободи 12 американських громадян. Серед нагороджених посмертно був бо╓ць польського опору Ян Карський. Фашистський концтаб╕р, куди в╕н потрапив, Обама назвав не фашистським, а «польським табором смерт╕». Це викликало обурення в польському сусп╕льств╕ ╕ р╕зку реакц╕ю кер╕вництва кра╖ни.
«Ми жалку╓мо з приводу ц╕╓╖ обмовки, але вона не повинна в╕дт╕няти ясного нам╕ру в╕ддати належне Яну Карському ╕ вс╕м тим хоробрим польським громадянам, як╕ виступили на захист людсько╖ г╕дност╕ перед лицем тиран╕╖», — п╕дкреслив Карн╕.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2012 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10398

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков