"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2012 > Тема "З потоку життя"
#21 за 25.05.2012
ТУРЕЧЧИНА П╤ЗНА╢ УКРА╥НУ, МИ В╤ДКРИВА╢МО ТУРЕЧЧИНУ…
Розпов╕даючи нашим читачам про 10-ту М╕жнародну ол╕мп╕аду з турецько╖ мови («КС» за 20 кв╕тня ц. р.), я надто мало уваги прид╕лив перекладачев╕ Омеру Демердж╕. А м╕ж тим, м╕й диктофон заф╕ксував тод╕ багато ц╕кавого. Молодий перекладач виявився ще й непоганим фах╕вцем з турецько╖ ╕стор╕╖ (а ми такими взагал╕ не розбещен╕), непоганим анал╕тиком, який намага╓ться п╕знавати Укра╖ну, пост╕йно проводячи укра╖нсько-турецьк╕ паралел╕. А це дуже ц╕каво – як йому самому, так ╕ потенц╕йним сп╕врозмовникам. Додам, що мене дуже ц╕кавила перед╕стор╕я перекладу твору Павла Вольвача «Кляса». Чому Омер вибрав саме цей тв╕р? Пояснення було таким: — Спочатку я перекладав роман Павла Загребельного «Роксолана». Це тв╕р про конкретну ╕сторичну особу, в╕дому як в Укра╖н╕, так ╕ в Туреччин╕. Постать Роксолани дос╕ лиша╓ться актуальною, тому завжди у людей буде бажання читати цей тв╕р. ╤ коли я про це говорив з автором Павлом Загребельним, в╕н казав, що, очевидно, така моя ╕сторична м╕с╕я – зробити останн╕й (з-пом╕ж ус╕х ╕нших переклад╕в) переклад саме турецькою. ╤накше його справа залишилася б незак╕нченою, незавершеною… Пот╕м була «Кляса» Павла Вольвача. Чому саме цей тв╕р? Першопричина така: ╕сторичн╕ романи ц╕кав╕ з точки зору досл╕дника, але цього недостатньо, щоб говорити про сучасний стан кра╖ни. Скаж╕мо, ╓ така актуальна тема, як торг╕вля ж╕нками. Це проблема для турецького сусп╕льства… ╤ чимало саме укра╖нських ж╕нок перебува╓ в Туреччин╕. Це поступово руйну╓ турецьке сусп╕льство, ╕нститут с╕м’╖. Ц╕каво, що наш╕ ж╕нки реагують на проблему гостр╕ше, н╕ж укра╖нськ╕. Коли рух «Фемен» протестував перед турецьким посольством, то на р╕зних ╤нтернет-форумах були пов╕домлення в╕д турецьких ж╕нок — мовляв, що ми значно б╕льше незадоволен╕ ситуац╕╓ю, н╕ж ви. ╤ мен╕ завжди було ц╕каво: як же в╕дбува╓ться, що людина, маючи осв╕ту, часом нав╕ть ел╕тарну, потрапля╓ у таку ситуац╕ю? Ми розум╕╓мо, що б╕дн╕сть – серйозний фактор, але ж люди знають, усв╕домлюють, чим це може зак╕нчитися для них особисто… ╤, тим не менше, роблять ось цей хибний крок. Знайомий турецький журнал╕ст колись запитав мене — чи ╓ як╕сь статт╕, газетн╕ публ╕кац╕╖, як╕ досл╕джували б першопричини ц╕╓╖ проблеми? Бо ╕нколи ╕ноземцям важко зрозум╕ти елементарн╕ нац╕ональн╕ особливост╕ т╕╓╖ чи ╕ншо╖ кра╖ни. А роман «Кляса» Павла Вольвача якраз добре поясню╓ передумови обговорювано╖ проблеми. Там показан╕ негативн╕ сторони укра╖нського пострадянського сусп╕льства. Може, ╕ надто сконцентровано… Я знаю, що деяк╕ прототипи геро╖в роману були незадоволен╕ тим, у якому св╕тл╕ ╖х виставили. Але роман багато що висв╕тлю╓. Що таке радянський завод? Як усе це працювало в умовах соц╕ал╕зму? ╤ноземець не в╕дразу розум╕╓, як люди, майже одностайно вибравши в 1991 роц╕ шлях незалежност╕, можуть пот╕м ностальгувати за соц╕ал╕змом? Адже нав╕ть у найкращ╕ часи соц╕ал╕зму громадяни СРСР не могли краще одягатися ╕ харчуватися, н╕ж ╓вропейц╕… Не мали можливост╕ зм╕нити «касту», до яко╖ належать. Мабуть, були лише поодинок╕ випадки, коли д╕ти репресованих ставали членами парт╕╖, загалом же СРСР був ст╕йкою системою. Однак, виявля╓ться, переживши цей складний пер╕од, можна скучати за дешевою ковбасою чи безплатною медициною. ╤ чим можна пояснити в╕дчуття безнад╕╖ ╕ розчарування п╕сля здобуття омр╕яно╖ незалежност╕? Бразильський письменник Жорж Амаду колись писав про м╕ськ╕ нетр╕, це показувало Бразил╕ю не з кращого боку, але водночас допомагало читачев╕ зрозум╕ти його р╕дну кра╖ну. А якби змальовував ╖╖ бездоганною ╕ прекрасною, то н╕чого не було б зрозум╕ло. Роман «Кляса» детально ╕ реал╕стично змальову╓ часи перебудови, для турецького читача ця правдив╕сть ╓ плюсом. — Ми також зна╓мо про Туреччину не дуже багато. Трохи читали в школ╕ про Османську ╕мпер╕ю, значно менше зна╓мо про сучасне кра╖ни. ╤ не певен, що наш╕ шк╕льн╕ уявлення про Османську ╕мпер╕ю абсолютно ╕стинн╕. — До реч╕, турки не вживають терм╕на «Османська ╕мпер╕я», бо та давня кра╖на сутт╓во в╕др╕знялася в╕д класичних ╕мпер╕й. Б╕льш усталена назва — Велика Османська держава. Ось див╕ться, через 500 рок╕в перебування у склад╕ ц╕╓╖ держави зв╕льнена Болгар╕я знову ста╓ незалежною кра╖ною з╕ сво╓ю мовою ╕ сво╓ю православною в╕рою. Так, н╕би н╕чого особливого й не сталося за ц╕ п╕втисячол╕ття… Нав╕ть у 1908 роц╕, коли була оголошена Конституц╕йна монарх╕я в Туреччин╕, чимало болгар залишалися прихильниками Османсько╖ держави. В болгарському середовищ╕ було багато «протюркських» теч╕й. Скор╕ше, це була якась наддержава, наднац╕ональна система. Кожен громадянин, незалежно в╕д походження, в╕дчував себе «м╕сцевим». Це стосувалося як простих людей, так ╕ дуже в╕домих. Скаж╕мо, Дамат Рустем-паша був хорватом за нац╕ональн╕стю. В╕н, до реч╕, п╕дтримував Роксолану, мав неабияк╕ ф╕нансов╕ зд╕бност╕, хот╕в провести реформу в збройних силах. Про яничар╕в в укра╖нц╕в також, як правило, нев╕рн╕ уявлення. «╢н╕ чер╕», або «Нове в╕йсько» — це було щось на зразок Французького лег╕ону. Воно становило лише 4-6 % в╕д усього складу турецьких збройних сил. Вже з к╕нця XVII стол╕ття яничари мали право п╕сля зак╕нчення служби одружуватися. Тобто в 42 роки можна було заводити с╕м’ю, продовжувати св╕й р╕д ╕ бути шанованою людиною в сусп╕льств╕. Стати «яничаром» тод╕ було вельми престижно. Якщо у родин╕ було семеро-восьмеро д╕тей, то хтось один м╕г п╕ти на службу. Родина в такому випадку мала неабияк╕ преференц╕╖. ╤ не вс╕х до «Нового в╕йська» ще й брали, скаж╕мо, п╕сля деяких под╕й перестали дов╕ряти албанцям, не брали ╕ циган… — Колись я читав книгу про польське село над Босфором, яке м╕сцев╕ поляки називали «Адамполь». Оф╕ц╕йна турецька назва, якщо не помиляюся, була «Полонезкой». Принаймн╕ так було 40 рок╕в тому. Тепер воно вже стало частинкою Стамбула, ╕ нов╕ забудови, най╕мов╕рн╕ше, знищили це самобутн╓ польське поселення... — Н╕, це село збереглося. ╤ нащадки перших поселенц╕в, думаю, дос╕ живуть там… Нещодавно я перекладав роман ╤вана Корсака «Отаман Чайка» про Садик-пашу ╕ тому трохи знаю тогочасн╕ реал╕╖. П╕сля придушення царизмом антирос╕йського повстання 1861 року частина польсько╖ ел╕ти ем╕грувала спочатку до Франц╕╖, а пот╕м велика частина людей зв╕дти пере╖хала до Туреччини. Прийнявши турецьке п╕дданство (поляки вимушен╕ були це зробити, бо Рос╕я дуже тиснула на Туреччину ╕ вимагала видати пол╕тем╕грант╕в), утворили певну в╕йськову касту… ╤ тепер у нас ╓ чимало турк╕в польського походження. П╕сля поразки угорського антикомун╕стичного повстання 1956 року у нас опинилося ще й чимало угорц╕в. — Бачите, лише к╕лька хвилин розмови, а вже ск╕льки нового зна╓мо про нашого п╕вденного сус╕да… Омер, а чому ви зац╕кавилися укра╖нською культурою? — Це прийшло не в╕дразу. Спочатку, як ╕ б╕льш╕сть ╕ноземц╕в, я не вид╕ляв Укра╖ну, вважав ╖╖ частиною Рос╕╖. Мо╓ю мотивац╕╓ю було те, що я дуже хот╕в продовжувати свою наукову кар’╓ру. Вважав, що добре було б вивчити рос╕йську мову. Знав, що Укра╖на ма╓ сильну наукову базу, що Ки╖вський ун╕верситет ╓ одним з найкращих. Пот╕м зрозум╕в, що лог╕чн╕ше було б у Ки╓в╕ вивчати укра╖нську мову. Ще п╕зн╕ше зрозум╕в, що ця мова краще збереглася в зах╕дному рег╕он╕ Укра╖ни, ╕ що там ╓ таке велике ц╕каве м╕сто, як Льв╕в... Саме у Львов╕ я вивчив укра╖нську ╕ тепер сво╖ми перекладами допомагаю туркам в╕дкривати для себе Укра╖ну…
Серг╕й ЛАЩЕНКО
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2012 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10312
|