Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРИВІТАННЯ «З ГІРЧИНКОЮ»,
АБО ЯК МЕНЕ ЗРОБИЛИ УЧАСНИКОМ ВІЙНИ...
Вже й забулася ця історія, але недавно перебирала папери і натрапила на оцю листівку, якою мене колись зарахували... до учасників війни. Можна було б і не згадувати, якби це стосувалося тільки мене особисто, але я й досі вважаю, що ось таким формалізмом люди, які готували й підписували такі привітання, зневажили пам’ять справжніх фронтовиків.
Але про все по порядку. Отримала я це привітання (оригінал надсилаю), подивувалася. Я – дитина війни, коли мої батьки і дядьки воювали, мені був лише один рік. А команда «поздравителей» вітає мене, як учасника війни. Справді, тягар післявоєнної розрухи ліг на плечі й мого покоління, труднощі були страшенні, але хіба можна зрівняти це з тим, що випало на долю справжніх учасників війни, яких бомбили, розстрілювали, мордували...
Неспокійно було моїй душі після такого «привітання». Пішла по тих інстанціях, звідки були оті підписи. Але міський голова замість того, щоб вибачитись, що сталася така помилка, почав мені кричати, що я... рада була б, якби перемогли фашисти?! Що тут скажеш, так і до інфаркту недалеко... Заглянула до комуністів, сидить дама біля комп’ютера, щось там клацає, і так байдуже: «А что вы хотите?» Я їй: «Ви ж зневажаєте тих, хто воював, ви хоч це розумієте?» Ні, вона не розуміє: переплутали — ну і що?
Але найцікавіше було потім, коли я зайшла до відділу соціального забезпечення — саме там готували списки на вітання з Днем Перемоги. Начальниця (вже колишня) заявила: «Ну и что? Мой дед тоже воевал!» Ну так що ж ви тепер подвиг свого діда оцією формально-вітальною халтурою перекреслюєте?
Може, і не треба було б про це писати, але так соромно перед справжніми ветеранами, фронтовиками, яких з кожним святом Перемоги стає все менше і менше. Як сказав поет:
Поздравляем, кричим «ура»!
Но стоят старики молчаливо,
Им не громкая слава нужна,
А сердечное наше спасибо.

Марина ВОЛОШИНА
смт. Чорноморське, АР Крим

«9 ТРАВНЯ МАЄ СТАТИ ДНЕМ ЖАЛОБИ...»

Шановна редакціє! Як колишній фронтовик, прошу, надрукуйте, будь ласка, мого листа на сторінках газети «Кримська світлиця». Традиція святкування Дня Перемоги 9 травня в незалежній Україні продовжує підтримуватися, як і за часів СРСР. В усьому світі 8 травня святкується перемога сил об’єднаної демократичної військової коаліції в Другій світовій війні. А що святкуємо ми, якщо однією зі стратегічних цілей сталінсько-комуністичного режиму було знищити Україну, на що були спрямовані всі руйнівні дії Кремля. Про це свідчить ряд штучно організованих голодоморів, найбільший з яких – 1933 року – позбавив життя 10 млн. українських громадян. Такою ж геноцидною акцією стала Друга світова війна, в ході якої загинуло 9 млн. українців – 44% усіх загиблих в СРСР. Втім, для України та її народу Друга світова війна від самого початку об’єктивно не могла вважатися вітчизняною, оскільки наша держава на той час була окупованою, загарбаною країною, колонією російської радянсько-комуністичної імперії. Таким чином, 9 травня має стати Днем жалоби українського народу. В цей день всі українці повинні поминати жертв геноциду стосовно української нації з боку радянської комуністичної та німецько-фашистської імперій. Наш народ, заплативши кров’ю мільйонів своїх громадян, після завершення війни не позбавився імперського ярма...

Микола ВІРЧЕНКО,
ветеран Другої світової війни
м. Яготин Київської області

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 11.05.2012 > Тема "Резонанс"