Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3132)
З потоку життя (6348)
Душі криниця (3489)
Українці мої... (1461)
Резонанс (1491)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1666)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УРЯД ПРИСУДИВ ПРЕМ╤Ю ╤МЕН╤ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО ЮЛ╤╥ ДЖУГАСТРЯНСЬК╤Й
Книга вийшла у видавництв╕ «Навчальна книга - Богдан» у Тернопол╕. «К╕м»...


ШАНУЙМО НЕВТОМНИХ МАТЕР╤В!
Ц╕каве, зворушливе л╕тературно-мистецьке д╕йство «Весна сплела в дарунок ╖м в╕нок»,...


СМ╤ЮТЬСЯ, ПЛАЧУТЬ СОЛОВ'╥
Наш╕ традиц╕╖


НАТАЛКА ЯРЕМА: МЕН╤ ЗАПАХЛО ВЕСНАМИ
Ще тр╕шечки! О як втомились крила! Найкраща мить - ця мить серцебиття! О Укра╖но сонячна ╕ мила!...


МИ ПЕРЕМОЖЕМО
Нещодавно в м╕ст╕ Б╕ла Церква на Ки╖вщин╕ вийшла друком зб╕рка публ╕цистичних роздум╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2012 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 27.04.2012
«ВЕЧ╤РН╢ ВОГНИЩЕ» ВАСИЛЯ МАРСЮКА

Рима з Криму

«ВЕЧ╤РН╢ ВОГНИЩЕ» ВАСИЛЯ МАРСЮКА

Наприк╕нц╕ вересня минулого року до редакц╕╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» зав╕тав давн╕й друг ╕ пост╕йний автор газети, в╕домий поет з Ки╓ва Василь Марсюк: в╕н повертався з Ялтинського будинку творчост╕ письменник╕в ╕ вир╕шив нас пров╕дати, благо, що редакц╕йний оф╕с розташований п╕д боком зал╕зничного вокзалу. Василь Андр╕йович – щирий шанувальник ╓дино╖ на теренах автоном╕╖ укра╖номовно╖ газети «Кримська св╕тлиця», один з тих, хто у скрутн╕ для газети часи п╕дн╕мав сво╓ письменницьке слово на захист ╖╖ ╕деал╕в, ╖╖ доброго ╕м╕джу, ╖╖ ╕снування на п╕востров╕.
На стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕» не раз з’являлися (та й нин╕ з’являються!) першодруки поета В. Марсюка. Зокрема, побачила св╕т його сонетна поема «Глад╕атори Доби», присвячена В╕тал╕ю ╕ Володимиру Кличкам, уривки з роману у в╕ршах «Московський час», написаного в основному у с╕мдесят╕ роки минулого стол╕ття, ще п╕д час навчання автора на вищих л╕тературних курсах у Москв╕ на баз╕ Л╕тературного ╕нституту ╕м. Горького.
П╕д час нашо╖ дружньо╖ розмови за чашечкою кави поет розпов╕дав про свою роботу в Ялт╕ над в╕ршами для ново╖ книги, д╕лився планами ╕ секретами сво╓╖ творчо╖ прац╕. На наше запитання, на як╕ нов╕ твори надихнула творча атмосфера Кримського п╕вденнобережжя, Василь Андр╕йович в╕дпов╕в, що творчу атмосферу створю╓ сам процес роботи, але ╓ так╕ м╕сця на земл╕, як╕ посилюють натхнення до роботи. Для нього одним з таких м╕сць ╓ Крим, ╕, зокрема, Ялта. Тож ╕ минуло╖ осен╕ йому тут добре писалося, ╕ нин╕шньо╖ теж. До свого нового рукопису поет включив два сво╖ л╕ричн╕ цикли в╕рш╕в, присвячен╕ Криму, а саме: «Ялтинська ос╕нь – 2010» ╕ «Ялтинська ос╕нь – 2011». ╤ якщо у першому цикл╕ переважають мотиви самотност╕ ╕ смутку, то другий цикл наповнений сонцем ╕ св╕тлими почуттями, хоч часом ╕ драматичними.
Крим, за словами поета, завжди нав╕ю╓ йому не т╕льки згадки про чар╕вн╕ гори, про пляжн╕ береги, про дружн╕ зустр╕ч╕ п╕д шум морського прибою, а й про сотн╕ ╕ тисяч╕ укра╖нок-полонянок на базарах середньов╕чно╖ Кафи (Феодос╕╖), про довг╕ валки чумацьких воз╕в, навантажених с╕ллю ╕з Сиваша, про житт╓дайний пот╕к дн╕провсько╖ води, що плине рукотворним руслом П╕вн╕чно-Кримського каналу ╕ зрошу╓ майже половину засушливих тавр╕йських степ╕в... А ще поета ц╕кавить ╕ бентежить все, що в╕дбува╓ться у Криму, де гострота вс╕х укра╖нських проблем доведена до краю, як у фокус╕ л╕нзи. ╤ в╕н бажа╓ кримчанам разом з ус╕ма укра╖нцями поступово зняти цю гостроту ╕ вс╕м почуватися добре п╕д всеукра╖нським мирним небом. Про ставлення поета до Криму найкраще розкажуть, мабуть, його в╕рш╕, написан╕ в р╕зн╕ роки ╕ за р╕зних обставин, деяк╕ з них не раз друкувала на сво╖х стор╕нках «Кримська св╕тлиця», а деяк╕ ув╕йшли до його ново╖ книги поез╕й «Веч╕рн╓ вогнище», що недавно побачила св╕т в одному з ки╖вських видавництв. До ц╕╓╖ сол╕дно╖ за обсягом книги (майже 300 стор╕нок!) ╕ дуже розма╖то╖ за сво╓ю тематикою ув╕йшов уже згаданий роман у в╕ршах «Московський час», присвячений пер╕оду навчання автора в московському Л╕т╕нститут╕. Уривки з цього твору вперше друкувалися в «Кримськ╕й св╕тлиц╕».
Розпов╕даючи про уже в╕ддален╕ в час╕ под╕╖, про сво╖х л╕т╕нститутських друз╕в та колег, автор на окрем╕ моменти свого московського життя ╕ навчання, — а це 70-т╕ роки минулого стол╕ття, — дивиться з позиц╕й сьогодн╕шнього дня: якими вони були тод╕, ╕ як зм╕нився ╖хн╕й св╕тогляд нин╕ на СНДес╕вському простор╕. Б╕ля окремих в╕рш╕в роману з’явилися постскриптуми з нов╕тн╕ми датами ╕ з новим поглядом  на т╕ колишн╕ сусп╕льно-пол╕тичн╕ под╕╖. Наприклад, згадуючи в одному з в╕рш╕в свого однокурсника – уродженця Кавказу, котрий ╕ в Москв╕ завжди ходив у сво╖й папас╕, п╕дкреслюючи тим самим в╕ддан╕сть сво╖м кавказьким нац╕ональним звичаям та традиц╕ям, автор у дещо видозм╕нен╕й редакц╕╖ в╕рша, на що вказу╓ дата п╕д ним 1977-1994 рр., зазнача╓: «...але коли Грозний тонув у кров╕, я певен: у горах в╕н бився за волю в папас╕ от╕й, що носив у Москв╕».
З теплотою, щир╕стю, а ╕нколи й з легким гумором опов╕да╓ поет про сво╖х друз╕в – казаха Туленди Нурмухамедова, евенка Ал╕тета Немтушк╕на, узбека Абдуккахара ╤браг╕мова, про алтайця Миколу Черкасова, прад╕да якого було колись п╕д час розкуркулювання вислано на Алтай з╕ См╕ли, що на Черкащин╕, про рос╕йськомовного поета з Ростова Анатол╕я Гриценка, родинн╕ сл╕ди якого теж тягнуться до Укра╖ни, ╕ якому батько-шахтар в дитинств╕ читав шевченк╕вського «Кобзаря», про ╕ванофранк╕вця Миколу Яновського, який ╕ в Москв╕ ходив у сво╖й вишиванц╕...
Р╕зн╕ люди, р╕зн╕ дол╕, р╕зн╕ звича╖... ╤ як би не жилося-вчилося в п╕вн╕чн╕й столиц╕, все ж душа кожного була звернена до м╕сць, зв╕дки в╕н при╖хав, де його кор╕ння, в тому числ╕ й автора роману «Московський час»:

Що мен╕ сп╕вати на чужин╕?
Правду скажеш – кара не мине.
Заблукала Муза в Укра╖н╕,
Довго не нав╕ду╓ мене, —

з болем у серц╕ пише поет про сво╓ тимчасове московське перебування, про навчання, де б╕льше уваги прид╕ляли чужому, а свого цурались:

На курсах у Москв╕ мене навчали
Передовим л╕тературним стилям
Гем╕нгуея, Маркеса ╕ Джойса.
Чого ж про них я завжди забуваю,
Чого про них я нав╕ть не згадаю,
Коли почую укра╖нську п╕сню,
Де кожне слово ся╓ д╕амантом,
Де кожне слово пада╓ з небес?
«Н╕ч яка, Господи, м╕сячна, зоряна!
Ясно — хоч голки збирай».

Повертаючись п╕сля навчання додому, в Укра╖ну, поет пише:

Отак ╕ простились з Москвою,
З ╖╖ скупуватим теплом.
«Завжди залишайся собою!» —
Оце наш червоний диплом.

Роман у в╕ршах «Московський час» — широке художн╓ полотно. ╤ осягнути його воднораз нелегко. Гадаю, що фах╕вц╕ з л╕тературно╖ критики скажуть про нього сво╓ слово, не об╕йдуть мовчанкою. Адже, як на мене, тв╕р ц╕кавий, як у тематичному, так ╕ в психолог╕чному вим╕р╕. В╕н вартий уваги ╕ доброго поц╕нування.
Що ж до ╕нших поетичних цикл╕в книги «Веч╕рн╓ вогнище» — то ╕ вони ц╕кав╕, бо написан╕ талановитим поетом.
У «Черкаському зошит╕» з╕бран╕ в╕рш╕, написан╕ п╕д час життя ╕ прац╕ поета в м╕ст╕ Черкаси. Тут ╕ спогади про тих митц╕в-черкащан, як╕ вже, на жаль, в╕д╕йшли за в╕чну межу, ╕ в╕рш╕-роздуми про сенс життя, про м╕сце кожного з нас у ньому, про смертних ╕ безсмертних:

Я трудився в ╕м’я Укра╖ни,
╤ сумл╕ння мене не гризе.
╥й одн╕й я, можливо, щось винен,
╤ вона лиш простить мен╕ все.

Чимало в книз╕ ╓ й ф╕лософських м╕н╕атюр, громадянсько╖, ╕нтимно╖ та пейзажно╖ л╕рики, пронизано╖ щирою прихильн╕стю до людини, любов’ю до р╕дно╖ земл╕, до кожно╖ деревинки ╕ билиночки:

Х╕ба десь ╓ у св╕т╕ б╕льше щастя,
Як слухать дощ в травневому саду?
(«Травневий дощ»)

Цв╕те жасмин, а я один –
На жаль, один його я бачу...
(«Жасмин»)

Заворожила б╕ла груша
в зелен╕й гаван╕, в саду...
(«Зелена гавань»)

╤ зор╕ п╕д веч╕р, як сестри,
Розважать мою самоту.
До хати ус╕х не завести –
П╕д ними й засну у саду...
(«Все р╕дше я душу ман╕жу»)

Вже заховався день за садом
╤ там тюльпаном догор╕в,
╤ зор╕ стиглим виноградом
Мен╕ поблискують вгор╕.
(«Веч╕рня елег╕я»)

Можна було б ще й ще звертатися до цитат, до поетичних малюнк╕в, вм╕щених у книз╕ «Веч╕рн╓ вогнище», лейтмотивом яко╖ ╓ поетов╕ рядки:

Отут згор╕ти б у плом╕нн╕,
а не сконати у гнитт╕!
Хай в╕д вогню ми – нап╕вт╕н╕,
але ж нап╕в – ╕ – золот╕!

╤ в цьому ж, певно, закладено весь сенс поетового життя: гор╕ти, а не скн╕ти.
Незважаючи н╕ на р╕зн╕ житт╓в╕ негаразди, що ╕нколи п╕дносить доля, н╕ на сол╕дний в╕к – йдеться ж до 75-л╕ття! – поет Василь Марсюк сповнений творчого завзяття, нових творчих задум╕в. ╤ Ки╖в, де в╕н живе, ╕ Донбас, де в╕н народився, ╕ Крим, де до нього приходить творче натхнення, – то все його В╕тчизна, його непод╕льна Укра╖на:

Хай ми р╕зн╕ – ╕ Крим, ╕ Донбас,
Подн╕пров’я, Волинь ╕ Карпати.
Укра╖на – у кожному з нас,
А вона для ус╕х нас – мати.
Укра╖н╕ не треба прикрас –
Шароварн╕ свята, концерти.
Укра╖на – це кожний ╕з нас,
Хто за не╖ готовий померти!

Василь Марсюк – щирий у сво╖й творчост╕. В╕н не розкида╓ться красивими словами, не кида╓ ╖х на в╕тер. У кожному рядку – його зболена душа, його любов до р╕дного краю, до Укра╖ни. Та ╕нколи в╕н може бути й р╕зким у сво╓му ставленн╕ до людей цин╕чних, ницих душею, котр╕ люблять т╕льки себе в соб╕, жадають слави ╕ достатку, та й б╕льш н╕чого. Для них в╕н п╕дготував цикл «Сатирична сум╕ш», яка влучно потрапля╓ в ц╕ль, висв╕тлю╓ ╕ висм╕ю╓ вади нашого нин╕шнього життя-буття.
Книга в╕рш╕в «Веч╕рн╓ вогнище» — чесна, в╕дверта, щира ╕ талановита. Вона – св╕дчення творчого апогею доброго, мудрого, збагаченого великим житт╓вим досв╕дом працьовитого поета. «Веч╕рн╓ вогнище» поета Василя Марсюка з╕гр╕ва╓ душу, св╕титься ╕скрами живого вогню, запрошу╓ у сво╓ сяйво до неквапливо╖, тихо╖, сердечно╖ розмови на схил╕ дня. Але ще ж не веч╕р...
Пропону╓мо шанувальникам художнього слова доб╕рку «кримських» в╕рш╕в поета В. Марсюка з його ново╖ книги «Веч╕рн╓ вогнище».

Данило КОНОНЕНКО

Василь МАРСЮК
«ЯК НА СВ╤Т З АЙ-ПЕТР╤ ГЛЯНЕШ...»

КОКТЕБЕЛЬ

Я очман╕в у Коктебел╕
в╕д т╕сноти ╕ децибел╕в.
Тепер це вже не м╕й курорт,
де все зм╕шав докупи чорт:
базар, вокзал, аеропорт.

Йдеш б╕ля моря — як на ринку,
йдеш б╕ля моря — наче в шинку,
де крутять сто одну плат╕вку
по вс╕х кутках без в╕дпочинку,
╕ в неб╕ сонячну плат╕вку
хтось крутить, як гарячий душ...

╤ т╕льки моря син╕й плюш
ще пов╕ва╓ прохолоду.
Заходь, заходь у н╕жну воду —
╕ вмить забудеш про базар,
про москаленк╕в, про татар!
╤ погляд тв╕й ╓диним змахом
злетить, як птах, над Кара-Дагом,
де ╕з вершин спада╓ т╕нь,
неначе с╕ть, в морську глиб╕нь,
де скеля з проф╕лем Волошина
гука╓ в далеч заворожену,
у той колишн╕й Коктебель,
де прямо з пристан╕ форель,
чи то кефаль, колись ловив ти.

Згада╓ш тишею сповитий
Будинок творчост╕, ╕ кв╕ти,
╕ друз╕в лаг╕дн╕ прив╕ти,
╕ поц╕лунки, як вино...
Давно усе було, давно
чи то вв╕ сн╕, чи то в к╕но,
чи то в раю давно, давно.

КРИМСЬК╤ ЕТЮДИ

*    *    *
Я в молодост╕ так чудово плавав,
що Чорне море м╕г перепливти
в╕д Криму до Туреччини, наприклад.
Але скаж╕ть, що я робив би там?!
*    *    *
Колись давно
серед курортних юрбищ
Крим мен╕ здався безлюдним:
серед того Вавилона
я не побачив татар.
*    *    *
В юнацьк╕ роки б╕ля моря
так мен╕ дуже хот╕лось
влитись у зграю дельф╕н╕в!
Важко жилось
 серед людей на земл╕.
*    *    *
У Феодос╕╖ (Каф╕)
не п’╓ться в кафе мен╕ кава
╕ вина мен╕ не смакують:
тут на базарах колись
кров укра╖нську пили.
*    *    *
Ночами так смутно
падають зор╕ над Кримом,
як сльози д╕вчат-полонянок...
Невже вони й дос╕
 горюють на небесах?
*    *    *
В рабств╕ тут була ╕ Настя-бранка,
згодом ж╕нка гр╕зного султана,
знана ц╕лим св╕том Роксолана,
що у райських розкошах купалась,
а в душ╕ любила р╕дний край.
*    *    *
Що це за час настав?!
Ж╕нки ╕з Укра╖ни
летять за море на вогн╕ бордел╕в,
немов метелики н╕чн╕.
*    *    *
Пор╕вняти м╕сяць з ятаганом
нин╕, знаю, буде старомодно.
Як тод╕ назвати гостре лезо,
п╕дняте вноч╕
над Чорним морем?!
*    *    *
Через Крим усю н╕ч
прол╕тали ╕з криком гуси,
наче скрипуч╕ вози
╕з чумацькою с╕ллю
на Укра╖ну ╕шли.

КРИМСЬКИЙ КАНАЛ

До самого серця степу
дн╕провська вода б╕жить...
Н╕, не просто вода,
це кров голуба струменить,
земл╕ укра╖нсько╖ кров!
*    *    *
Як на св╕т з Ай-Петр╕ глянеш –
хвилям просторо у мор╕,
людям в╕льно на земл╕.
*    *    *
Хмара веч╕рня п╕дмокла в кагор╕,
небо ╕ море злились без меж╕,
повна гармон╕я в неб╕ ╕ в мор╕ —
ось т╕льки хмара горить у кагор╕,
ось т╕льки шторм у душ╕.
*    *    *
Галька, шл╕фована галька
все шурхотить п╕д ногами...
Ось що ╕з гордо╖ скел╕
роблять буденн╕ хвил╕,
бачиш, поете!?
*    *    *
Хто це, хто струга╓ море?
Гляньте, гляньте, ск╕льки стружок
кучерявиться-б╕л╕╓!
*    *    *
Сонце, чи тоб╕ не жалко
так людей пекти на пляж╕?
Аж приб╕й шкварчить, як сало.
*    *    *
Ховаюся в╕д сонця п╕д сосною.
Стара, покручена — ╕ я не молодий.
Подумалось:
а хто з нас старший в╕ком —
не в╕ком, а м╕льйонами в╕к╕в!?

ЧОРТ╤В ПАЛЕЦЬ

З пасма горбистих г╕р
скеля самотня стримить,
наче обвуглений палець.
Може, з пекельно╖ магми
чорт пода╓ нам знак?

В АЛУШТ╤

Берегом йду п╕д горою,
де ╕з вулкана в море
лава текла колись.
Може, колись — це вчора?
Як же це я не побачив?!

СЕВАСТОПОЛЬ

М╕сто слави ╕ безслав’я.
Зв╕дси нитка православ’я
в Ки╖в потяглась.
В бухт╕ треться флот рос╕йський
поруч з флотом укра╖нським —
щука ╕ карась...

П╤ВДЕННИЙ БЕРЕГ

Славн╕ курортн╕ м╕сця.
Весело. Сито. Бездумно.
Н╕бито рай на земл╕.
Значить, ╓ десь ╕ пекло —
сльози, нестатки ╕ п╕т?
*    *    *
Ми вийшли на балкон,
щоб з’╖сти кавуна.
Хай м╕сяць-молодик
зам╕сть ножа нам буде!
*    *    *
Уноч╕ — об╕йми ж╕нки,
а удень — об╕йми моря.
Н╕жн╕ руки, тепл╕ хвил╕ —
дн╕ чи ноч╕ б╕льше мил╕?
*    *    *
Повз кущ╕ шипшини
сходжу на гору
до могили Волошина.
Невже отак завжди
до слави важко йти?

ЖИВА ВОДА

Данилу Кононенку — редактору кримсько╖ газети «Джерельце»
з нагоди ╖╖ десятир╕ччя

В Криму, в степу, неначе серце,
томилось-билося джерельце
п╕д чорним каменем весь в╕к.
Але знайшовся чолов╕к,
з-п╕д валуна зв╕льнив пот╕к —
╕ в╕н поб╕г, поб╕г в долину,
поб╕г, не знаючи зупину.
Хоч сонце сушить ╕ пече,
а пот╕чок тече, тече
╕ веселить усю долину
╕ кущик терну, ╕ калину...

Отак всю нашу Укра╖ну
тв╕й звеселя╓, друже, труд,
змива╓ з душ ╕ржавий бруд.
╤ над потоком наш╕ д╕ти
╕ татарчата, наче кв╕ти,
в один з╕йшлися хоровод,
в один гуртуються народ.

Хвала труду! Хвала людин╕,
яка в сух╕й, сух╕й пустин╕
все ж докопалась до води!
А ╓ вода — то ╓ плоди.
╤ ворог╕в аж душить лють:
у нас жив╕ джерела б’ють!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2012 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10239

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков