Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

Світличанські публікації про мову завжди викликають певний резонанс. Читачі телефонують з різних міст України, розпитують, співпереживають, пропонують. Навіть невеличку замітку сімферопольця Ігоря Дуди «Свій до свого… Пошук втраченої єдності» («КС» від 3.02.2012) помітили. Адже відгукнувся корінний кримчанин, який по-справжньому вболіває за мову! А ми вже звикли думати, що національно стурбованими можуть бути лише вихідці з «материкової» України. А народжені в Криму, буцімто, приречені все життя знаходитись у силовому полі російської мови і культури. Виходить, не завжди так! У статті Тамари Соловей «Слово рідне, українське» констатується прикра обставина: кримська письменницька спілка не молодшає... Як зарадити справі? Налагодити спілкування з кримськими школами? Шукати юних письменників і поетів, починаючи із шкільної лави? Може, частіше висаджувати в Криму галицько-волинські поетичні десанти? Щось же треба робити – під лежачий камінь вода не тече! Статтю «У Києва є шанс швидше заговорити українською, ніж заговорить латиською Рига…» також активно обговорювали. А закінчувалося все, як правило, висновком: ось ми говоримо про Латвію, співчуваємо латишам, а у самих ще стільки проблем… Мовна проблема в Україні, справді, є на порядок складнішою, ніж у Латвії. Це у них там чіткий поділ на латишів і російськомовне населення. А у нас? Що не регіон, то своя специфіка… А чи є фахівець, який знав би всю Україну і міг би давати мудрі поради? Такого не знаємо, але наша «світличанська» читацька громада сама поступово рухається у цьому напрямку. Набираємося колективного досвіду – ми ж одне ціле! Сьогодні продовжуємо «мовну» тему з дніпропетровським письменником Дмитром Бондаренком. Його думки варті того, щоб із ним ознайомилися наші читачі.

«СВІТЛИЧАНСЬКУ СТАТТЮ ПРО ЧОТИРИ УКРАЇНИ Я ПРОЧИТАВ У ЄВПАТОРІЇ…»

— Дмитре, ви щороку буваєте у Львові, отже, мовні реалії нашого міста знаєте. Порівняти з Дніпропетровськом можете? Що є подібного, а що відмінного?
— Якщо говорити про мову, то різниця, звичайно, величезна… Хіба що за офіційною освітянською статистикою Дніпропетровськ, може, трохи наближається до Львова доперебудовних часів… Приблизно дві третини шкіл у нас україномовні. Але це лише формально, бо на перервах діти зазвичай спілкуються російською… Позитивом є те, що учні російських шкіл державну мову також знають добре. Це може здатися дивним, але коли я виступав зі своїми книжками в російських школах, то всі учні розмовляли зі мною гарною українською. А ось в українських школах – хто як... Були й такі, що без будь-яких докорів совісті ставили запитання російською, хоча й бачили, що перед ними україномовний письменник.
— Чому ж так?
— Я ж кажу, що школи є українськими найчастіше формально. Діти звикли, що вчителька може розмовляти з ними як українською, так і російською. Тому й для мене не зробили винятку. А ось мовні установки учнів російських шкіл дещо інші: їхнє російськомовне середовище цілком стабільне, «не загрожене». Навчальний процес іде російською, разом з тим, вони непогано вивчають і українську. Тому для них це природно: прийшов україномовний автор, спілкується українською, то чому ж не розмовляти з ним мовою, якою володієш добре?  А де ж її тоді ще використовувати? Є знання мови, і є висока мовна культура. Принаймні, тепер вона вища, ніж була в радянські часи, коли українську в Дніпропетровську відверто зневажали… Ось так я можу пояснити цей парадокс.
— Отже, нав’язування мови нічого не дає?
— Не дає, звичайно. Навіть може бути якийсь спротив. Проте не хочу сказати, що у Дніпропетровську дітей насильно заганяють до українських шкіл. Ні, батьки самі прагнуть записати дітей до шкіл з державною мовою викладання. Знають же, що знадобиться мова… Тому українські школи переповнені, навчання там у дві зміни – мої діти навчаються саме в такій школі. А в російських школах значно просторіше… Багато залежить від самих учителів. Багато русистів Дніпропетровська свого часу перекваліфікувалися (під тиском обставин) у викладачів української. Я не певен, що всі вони готові виховувати українських патріотів… Але є у нашому місті і справжні українські школи. Це школи передмість, де населення досі спілкується «суржиком». З цих стартових умов перейти на правильну українську вже легше. А є ще елітні ліцеї — там і на перервах звучить гарна українська мова…
— Це вже приємно…
— Але до Львова нам ще дуже далеко! У вас я бачив: люди готові у черзі стояти за газетами, тиснуться за «Експресом» і «Високим замком», у нас же такого ніколи не спостерігав. Тиша і спокій… І газети у нас слабші. Не можу уявити, щоб дніпропетровська газета критикувала якусь офіційну подію.  Все в дусі «одобрямсу»… Знаєте, щоб українська не почувалася в Січеславі попелюшкою, треба зробити ще дуже і дуже багато. Треба й історію вивчати серйозніше. Бо досі в багатьох дніпропетровців є така точка зору: мовляв, Україна — це там, де Полтава, Черкаси, Вінниця, а ось Дніпропетровщина — це вже… Новоросія. Тому й закономірно, що мова тут російська. Я то знаю, що ми — не Новоросія, що й межі чіткої між Полтавщиною і Дніпропетровщиною немає, але як це можу пояснити більшості городян? До речі, колись у «Кримській світлиці» була гарна стаття на цю тему: «Хто об’єднає чотири України?» Я прочитав цей номер кілька років тому, коли відпочивав у Євпаторії. Прочитав з великим задоволенням! Добре, що є такий свіжий погляд на регіональні особливості України. Без штампів і міфів… Саме так і треба підходити до проблеми. Не можна під один гребінець усіх… Галичина — це одне, Полтавщина – це друге, Запоріжжя – третє, а Крим – четверте… З іншого боку, все тече, все змінюється. Відому групу «Тік», за визнанням її учасників, найкраще сприймали — де б ви думали?
— Не знаю…
— У Сімферополі! Тричі на «біс» викликали!
— Отже, епатажний «суржик» у Криму — на «біс». А справді українське, високе мистецтво?
— Не скажу, кримчанам видніше. І все ж, коли буваю в Криму, то радію: влітку в Саках і в Євпаторії української мови більше, ніж у Дніпропетровську! І преси україномовної в кіосках більше. Звичайно, це пов’язано з напливом відпочиваючих, але ж цей фактор можна якось використовувати! Просвітяни курортних міст і селищ повинні навчитися якось використовувати цю обставину – тимчасову «україномовність» морського узбережжя в літній період. Невеликий поштовх може породити тенденцію…

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 09.03.2012 > Тема "Резонанс"