Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановна редакціє газети «Нація і держава»! Своєю публікацією від 23 березня ц. р. «При світлі «Кримської світлиці» або аргументи проти опонентів» ви мене по-справжньому ошелешили. Якби це було якесь прокомуністичне, шовіністичне чи будь-яке інше видання, що не приховує своїх антиукраїнських позицій і відверто спрямоване на задоволення імперських сверблячок сусідньої держави, то така публікація здивування не викликала б. Але коли такі статті дозволяє собі оприлюднювати друкований орган Конгресу Українських Націоналістів, що завжди позиціонував себе як твердинна державницька сила, і при цьому не надає слова звинувачуваній стороні, це не може не ошелешити.
Ця публікація, як з’ясувалося, занепокоїла не тільки мене. Принаймні півдесятка осіб, з якими я телефоном обговорював цю статтю, були приголомшені не менше. Ми, давні передплатники «Кримської світлиці», не можемо знати всіх деталей звільнення з посади головного редактора газети В. Качули. Але порівнюючи змістовність «Світлиці» за редакторства Качули і після його звільнення, можемо робити певні висновки. На превеликий жаль, вони є невтішними для української справи.
Бридко читати нападки в «комісарському стилі» одних заслужених журналістів на іншого, теж, до речі, заслуженого.
Бридко, що підзаголовок статті – «аргументи проти опонентів», на мою думку, абсолютно не відповідає дійсності.
Аргументи, як на мене, повинні спиратися на факти, які бодай задокументовані. Наскільки мені відомо, ніяких ревізій діяльності редакції газети «Кримська світлиця» не було. І те, що автори публікації в «Нації і державі» вважають аргументами, такими не є. Їх можна сприймати лише як версії, витягнуті із комісарських галіфе.
Коли перечитував цю статтю, в пам’яті мимоволі зринали деякі епізоди з роману К. Симонова «Живые и мертвые». Досвідчений читач пригадає, як Симонов описує діяльність деяких «штатних» базікаючих патріотів. Пам’ятаєте, як у тяжкий час панічного відступу Червоної армії партійці-горлопани не зупиняли наступ ворога збройно. Вони організовували «трійки» і починали шукати і врешті-решт знаходили винуватих у відступі Робітничо-селянської червоної армії.
Саме «закомісареність» стилю цієї статті не може не навести на думку про її замовність. «Заслужені» автори, а це, нагадаю, підлеглі пана Сатаренка, отого, що неправедно звільнив В. Качулу, працівники Газетно-журнального видавництва В. Бурбан, І. Малюта і А. Ситник, вже, на щастя, не можуть використовувати методи сумнозвісного Л. З. Мехліса, коли «сначала расстреливаем, а потом фамилию спрашиваем». Не ті, слава Богу, часи. Але ця «закомісареність» зрезонувала у мені такими рядками:

Чорний ворон чорну мітку
Чорноперо кинув в Крим.
Світле Слово впхав у клітку
Дзьобом хижо гвалтівним.
Загорнувши дух «Світлиці»
В заяложений гламур,
Причесав, немов дівицю,
Гребінцем із трьох культур.
А без духу – що за праця?
Без позицій – яка твердь?
Лиш слухняність папарацтва
І шикарна – з глянцем – смерть.

Як з’ясувалося, я далеко не поодинокий у такій оцінці ситуації з «Кримською світлицею». Ось як відгукнулася на цю проблему київська поетеса Тамара Костецька:

«КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ»
    (Реінкарнація)

Та святиться ім’я твоє!
Хай святиться!
Тільки не помирай,
«Кримська світлице»!
Дешеву пляжну повію
зробили з тебе, розцяцьковану,
а душу твою спантеличено
і зацьковано…
Пусто-порожній реліз
не звеселить подорожнього.
Так жалко,
жаль до сліз
листочка твого кожного…
Я знаю магічні слова,
щоб тебе оживити.
От і нагода трапилася
тебе зцілити.
Хоч хижа сторота п’янь
отут у Києві
Не чує твоїх волань –
в такому похмільному вияві
любові до тебе… Агов!
Світися, світлице світла!
Свята і спасенна душа
на диких вітрах не зблідла.
Знову заграй життя кольорами,
а не мертвотним блиском!
Хай заспіває щасливе «Джерельце»
біля твоєї колиски!
Хай золоті потоки любові,
добрі, веселі і чулі
славу співають твоєму поводиреві,
пану Качулі.
Пощади, сохрани і помилуй, Творець,
нашу мову, державу, світлицю…
Хай святиться ім’я Твоє у віках!
Хай святиться…

Та «закомісарені» звинувачувачі В. Качули ситуацію оцінюють з діаметрально протилежних позицій. Не спираючись ні на які документи, вони звинувачують його в усіх мислимих і немислимих гріхах. Але мені не дуже віриться, а скоріше, дуже не віриться, що головний світличанин мав можливість всі кадрові питання вирішувати безконтрольно, на власний розсуд. Як на мене, то люди нехай запрошують на роботу хоч власного тестя, або тестя свого тестя, аби це було лише на користь справі.
А щодо закидів на його бізнесову активність, то як я не напружував пам’ять, але прізвище Качула серед грошових мішків України мені пригадати не вдалося.
І як нам бути з презумпцією невинуватості?
І як нам бути з презумпцією порядності?
... Чи з презумпцією непорядності?
Тим часом «заслужені» київські підписанти у своєму пасквілі нагадують про необхідність шанувати кримінальний кодекс, навівши заяложену цитату Остапа Сулеймана Берта Марія Бендер-бея з «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова, лишаючи поза увагою той факт, що то була лише декларація «великого комбінатора». Бо у своїй повсякденній діяльності «син турецькопідданого» кримінальний кодекс порушував ледве не на кожному кроці. Саме така бурхлива діяльність літературного героя і підказала мені назву цієї публікації. До речі, а нинішня ситуація з «Кримською світлицею», за яку взяли з передплатників грубі гроші, а тепер випускають лише раз на місяць, нічого Бендерівського вам не нагадує? Які небудь київські газетні «нью-васюки» або підфарбований «великими комбінаторами-реформаторами» газетний «тушкан» - (ні духу українського, ні змісту!) для незабутньої Еллочки-людоїдки. Ви що ж, читачів «Кримської світлиці» до рівня Еллочки зібралися опустити, котра зі своїм словниковим запасом здатна лише кольорові картинки в газеті розглядати?
Щоби закінчити тему «бендеріади», зауважу авторам статті «При світлі «Кримської світлиці»..., що карнавал в «білоштанному» Ріо-де-Жанейро відвідував не головний редактор «КС» Качула, а зовсім інші особи. Високочиновні особи держави. За державний кошт, до речі. І кошт чималенький.
Сам Остап Сулейман Берта Марія Бендер-бей пишався і наголошував, що він «син турецькопідданого», і вважав, що найуспішніше він себе зреалізує десь у закордонні.
Мені здається, що В. Качулу прибрали з посади саме за українство. Певно, були особи, зацікавлені в тому, щоб відсторонити газету від участі у висвітленні президентських виборчих перегонів, позбавити кримських українців, яким і так непросто в автономії, свого рупора. Комусь кісткою в горлі була не лише професійна, газетярська діяльність головного редактора, але й активна громадська робота, популярні масові культурницькі заходи, спрямовані на об’єднання, згуртування співвітчизників.
Прибираючи В. Качулу з посади, ці особи мали на меті надати «Світлиці» інше, не державницьке спрямування, поставити «на верный путь», змусити працювати «в нужном направлении». І таку «оновлену» «Кримську світлицю» презентувати новому президенту чи президентці. Це моє особисте бачення ситуації, або, якщо хочете, моя версія, яка грунтується на співставленні часу розправи зі «Світлицею» з деякими фактами і подіями нашого суспільного життя. І найголовнішим аргументом на підкріплення цієї версії є порівняння газети, яка виходила за В. Качули, з тією, яку читачі отримують (втім, знову цілий місяць не отримують!) тепер. Тоді «Кримська світлиця» була з державницькою, непідцензурною позицією, відкритою для діалогу, для висловлення читачами свого наболілого.
Те, що почало виходити за нового редактора, назвати газетою можна лише умовно. Складається враження, що редакція тепер просто не знає, чим заповнити площу, зловживаючи величезною кількістю ілюстрацій і білих плям у кожному номері. Автори, які «розкомісарилися» проти Качули, запевняють, що «оновлена» «Світлиця» нібито робитиметься за «європейським» штибом.
Щиро дякую трійці «заслужених» авторів-просвітителів: невиконання зобов’язань перед передплатниками – це, виявляється, і є високий європейський стиль? А я, заквашений на розуміннях традиційної порядності, вважав європейським стилем діаметрально протилежне – тобто, цілковите дотримання зобов’язань. Хіба ж є європейськістю те, що «оновлена» «КС» доходить до передплатників не щотижня, а удвічі, утричі рідше?
Не знав. Отакий дрімучий провінціал. Тепер, просвітлений трійцею професіоналів, буду знати.
Та все ж не хочеться такого «високого європейського» стилю. Хоч убийте, але не хочеться. І ані трішечки не соромно своєї провінційності. Бо мені, як і моїм однодумцям, не потрібна «Світлиця», у якій немає «Світлиці».
Київські дядьки-автори мали б зрозуміти, що їхніми опонентами є не В. Качула, не читачі-патріоти, не виплекана ними у роки боротьби за виживання в суворих кримських реаліях справді українська «Кримська світлиця». У них один єдиний опонент - Україна, для якої така газета була справжнім інформаційним і духовним форпостом у непростому кримському регіоні.
Риторичне запитання до «європеїзаторів»: які переспективи мають держави, що власноруч знищують власні форпости?
Наприкінці своєї статті в «Нації і державі» автори тішаться з того, що «оновлена» «Кримська світлиця» почала користуватися більшим попитом. Вибачте, шановні, у це якось не дуже віриться, бо постійні і давні передплатники «Світлиці» відмовляються від такої газети.
А якщо й так... Невже «закомісарені просвітителі» не второпають, що коли дух зрівняти з крамом, розтиражувати і винести на торговисько, то найпершими, найщедрішими замовниками і покупцями такого товару будуть вороги?..
Такі ситуації, які ми розглядаємо, в нашій українській історії були, на жаль, є і будуть. Ось як про щось подібне мовиться в Івана Багряного у вступі до поеми «Аvе Магіа», написаному, як лист до друга: «Не турбуйся, це ж просто: ти кажеш «Обминай те каміння, будь гнучким, будь липким, улесливим, запобігливим і, головне, будь покірним — і ти будеш щасливий». Це кажеш ти, що маєш титул редактора... Ну, а я кажу: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору і ти пізнаєш світ. Ти пізнаєш його на власній шкурі. А пізнавши світ, ти пізнаєш себе і не понесеш ніколи душу свою на базар, бо вона буде цінніша за Всесвіт, і не буде того, хто міг би й купити. Пробував і я ходити по-твоєму і як ходять інші, і не зумів. Це гидко. Це більше ніж гидко. А гидше те, що такі та шукають сучка в оці твоєму»...
Чи можемо ми щось відняти чи додати до цих слів автора «Саду гетсиманського», «Огненного кола», «Тигроловів»? Це вже залежить від нашого світогляду, самооцінок, нашої порядності чи ницості.

Петро КОВАЛЬ,
не заслужений, не журналіст,
пересічний обдурений передплатник «Кримської світлиці».
Січеславщина,
Дніпропетровський район,
с. Олександрівка.

На фото: світличани В.М.Король і П.М.Коваль (праворуч)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "Резонанс"