Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 04.04.2003
УКРАЇНСЬКА ДОЛЯ МАМИ СОЛОМІЇ...
Іван ПРОКОПЕНКО

Про післявоєнний голодомор мені розповіла мати моєї дружини Дробаха Соломія Трохимівна, яку за життя в сім'ї звали мама Соня, мама Соломія. Вона - мати-героїня, яка перенесла всі три голодомори, померла на 91-му році свого життя 20 грудня 2002 року. Батька Соломії, Трохима Самойленка, вбили червоні в громадянську війну. Її мати рано померла, залишивши трьох сестер: старшу - Наталку, середню - Олександру і наймолодшу - Соломійку. Наталка стала у них за маму. З дитячих років дівчата вже робили в наймах. Пережили перший голодомор, потім був ще страшніший - другий у війну, а третій був тоді, коли народилась в 1947 році моя майбутня дружина. Зима, холод, голод, харчів обмаль. Купити або обміняти немає за що. На цей час в сім'ї у мами Соні були діти: Люба, Льоня, Маруся, Василь, а також з ними жила свекруха баба Текля. Остання дочка Таня померла під час війни від хвороби. Навіть при німцях, у війну, було легше прогодувати дітей. Солдати, які займали половину їхньої хати, часто давали продукти бабі Теклі, наказуючи: "Кіндер! Кіндер!" У них, мабуть, були свої сім'ї і малі діти, і вони співчували голодним. Батько моєї дружини, Василь Сидорович, був інвалідом з дитинства і без палички-ковіньки не міг ходити, але він був гарним штукатуром, пічником, муляром. Односельці завжди вибирали його за бригадира при будівельних роботах. Заробітку в голодні роки майже не було, продуктами сплачували все менше і менше, і прогодувати велику сім'ю було важко. Ще важче було матері - від недоїдання в неї пропало молоко, а мала дитина, хоч і була тихенькою, а все ж їсти хотіла.
Ось і вирішили, що мама Соня з малою Оленкою підуть на заробітки до Молдавії, куди подалося багато односельців. Переживши два голодомори, вона сподівалась, що знайде там роботу в наймах: няньчити єврейських дітей, варити, прати, шити, доглядати худобу. Пішла туди пішки. Чужі люди подавали, що могли, але в найми з малою дитиною ніхто не брав. В Молдавії люди були також добрі, подільчиві, як і в Україні. Вони ділились харчами, а мами з грудними дітьми годували і малень-ку Оленку. Так мама Соня пройшла багато сіл і селищ, але вже втрачала надію, що хтось візьме на роботу і вона зможе прогодувати себе і дитину.
З втратою надії сил ставало все менше, а думки приходили одна одної гірше. Думала про те, що, окрім малої дитини, на Вінниччині лишилась сім'я... У відчаї в одному з сіл Молдавії вона серед білого дня поклала біля криниці на широкій вулиці свою крихітку і пішла... Пішла, щоб не бачити смерті своєї дитини. По дорозі вона просила Бога, щоб якісь добрі люди забрали дитятко і воно вижило, а що з нею самою буде, то нехай Бог вирішує. Плачучи, просячи помочі від Господа Бога, вона вийшла за село на деяку відстань (як довго в часі - не пам'ятала). Зупинила її якась невідома сила: "А як ніхто не візьме, то що буде з дитиною?" Жах і розпач від вчиненого дали їй сили повернутись назад. Сонце вже сідало, а надії, що вона знову побачить своє немовля на тому ж місці, було мало. Але материнське серце не підвело. Хоча пройшло вже немало часу, дитина лежала все ще на тому ж місці. Вона вже не кричала, лише чорненькі рідні оченята дивились на маму, а на щічках лишились сліди від сльозинок. Забравши дитину, мама Соня вже знала, що як би важко їм не було, вони будуть жити або помруть разом. Згадка про подорож у Молдавію лишалась в колі сім'ї таємницею, як про страшну і жахливу подію. Ніхто не хотів розповідати, що таке могло статися в їхній родині.
А таких сімей в Україні було мільйони і мільйони, що зазнали три голодомори-геноциди. Все це - на совісті радянської влади, влади Кремля. Всі чесні люди в Україні і навіть за кордоном знають про ці трагічні події, а комуністи-сталіністи не хочуть цього визнавати. У Верховній Раді України до сьогодні замовчують, що стався і майже четвертий голодомор, спровокований також Москвою. Це - знищення заощаджень народу України. Вивезли їх з України до Росії, а правонаступниця СРСР і не думає повертати гроші населенню України. Заможних робітників, селян, інтелігенцію Росія вмить зробила бідними. Лише прокомуністична верхівка стала олігархами і лишилась при грошах, скупила заводи, фабрики, шахти і навіть землю селянську скуповує за безцінь.
І не дивно, що в Криму, де хрестився князь Володимир, розтаскують, розкрадають і продають чужинцям землю Херсонеса, щоб не лишилось святого місця і не було історії, яка б підтвердила зв'язки Криму з Україною. І не вірте статистиці, що в Криму росіян більше, ніж українців. Пояснюю на своєму прикладі: я - українець, а сестра Євгенія - росіянка, бо їй так було вигідно на роботі, вона навіть рідну мову забула, а старша сестра Люба - також українка. Інший приклад: "Кримська світлиця" - українська газета, а "Крымская правда" -  російська. Але чомусь оцю "Правду" нагороджують від імені Верховної Ради і Президента за заслуги перед Україною, хоч вона шовіністична і не стане вболівати за український народ, поки не змінять її керівництво. Чому росіяни вихваляються, що на сході, півночі і півдні України їх мешкає великий відсоток від загального населення? Відповідь одна: на місце померлих від голоду українців в їхні хати переселили росіян, і там вони проживають донині. Багато українців живе в Росії не за своєю волею, адже їх переселили туди ще за часи репресій. Дивуюсь, чому Німеччина платить за підневільний труд остарбайтерам, які під час війни там працювали, а "правонаступниця" нічого: ні за підневільну працю, ні за викрадені збереження з ощадних книжок. Мами Соломії вже немає, але чимало таких, як вона, українок, так і не можуть дочекатися кращої долі...
 
Первомайський район, Крим.

***
Київська міська організація Української народної партії оголосила про збір свідчень очевидців української трагедії - голодомору для створення й видання всеукраїнського мартиролога. Запрошуємо наших читачів надсилати свої спогади-свідчення про голод в Україні до редакції "Кримської світлиці". Саме вони, ці свідчення, й допоможуть остаточно визначитися з оцінкою цієї страшної трагедії у житті нашого народу.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2003 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=753

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков