Версiя для друку Обговорити в форумi

Минуло 90 років від дня смерті Лесі Українки

На одній із мальовничих вулиць Ялти, неподалік від моря, стоїть давня будівля, в якій розташований Ялтинський державний об'єднаний історико-літературний музей Лесі Українки. Його було засновано у 1993 році. Біля будинку є пам'ятник знаменитій поетесі, у встановленні якого брав участь один з її учнів - Микола Охріменко.
Кожний експонат у музеї, кожна його експозиція - це штрих до портрета славної дочки українського народу. Вражає красою, оригінальністю задуму уже перша експозиція, яку бачить відвідувач. Її назва - "Ломикамінь". Це слово запозичене з поезії Лесі Українки, написаної під враженням подорожі Південним берегом Криму. Піднімаючись на Ай-Петрі, там, на горі, Леся побачила маленьку квіточку, яка пробивалась крізь камінь до сонця. Співробітники музею використали цей символ в поезії Лесі Українки як символ  мужності самої поетеси, якій довелось долати немало перешкод. Працівники музею намагаються ввести відвідувачів в атмосферу творчості Лесі Українки. Тут знаходяться прижиттєві видання її творів.
Перший зал музею присвячений першому приїзду Лесі Українки в Ялту. Це було у 1897 році. Тут зберігаються речі, якими традиційно користувалися ялтинці в кінці ХІХ ст. В цьому залі розміщений сценографік, який зображує п'єсу "Голуба троянда". Цю п'єсу Леся переклала російською мовою за порадою Сергія Мержинського - людини, яка відігравала значну роль в особистому житті поетеси. Саме в Ялті вона з ним познайомилась. Він був близький Лесі за духом та настроєм. І про їх дружні стосунки свідчить те, що після знайомства Леся подарувала йому збірку поезій німецького поета Генріха Гейне, якого дуже любила. Поетеса була освіченою людиною, знала більше десяти мов, твори іноземних авторів завжди читала в оригіналі.
Хворіючи на туберкульоз, який поступово вражав все більше і більше органів, Леся не здавалася - раділа життю і намагалася бути бадьорою. Листи з Ялти до матері є свідченням цього.
Для Лесі Українки завжди був святом приїзд старшого брата Михайла Косача. Його хобі - фотосправа. Особливо він любив знімати море. В цьому залі відвідувачі мають можливість побачити знімок, якому більше 100 років. Історія збереження цього знімка дещо незвична. Після смерті Лесі Українки сім'ю розкидало по світу, одна із сестер опинилася в США. Звідти вона вислала це фото до музею, де також зберігаються старовинні фото Олени Пчілки та Лесі Українки, дачі Ліщинської, де проживала поетеса, наймаючи одну із кімнат, і де зараз розташований музей.
Мешкаючи на дачі, Леся почувалась дуже самотньою. Вона майже ні з ким не спілкувалася, окрім своїх учнів. Через деякий час до неї приїхала мати і зняла для доньки нове помешкання. Це була вілла "Іфігенія". Вона була дорожча, але варта того, бо набагато красивіша. Тут поетеса грала на фортепіано, воно також представлене в залі музею. Мешкаючи на віллі, Леся підтримувала дружні стосунки з діячами мистецтва, літераторами. Писала листи до матері, до подруг, а також листи у вічність - вірші.
Окремий зал присвячений українськості поетеси. На знімку, який було зроблено в Ялті, Леся Українка зображена в національному одязі. Тут представлені українські думи та пісні, які збирала Леся Українка, будучи вже визнаною поетесою. Леся любила співати. Перебуваючи в Ялті, вона вечорами співала народні пісні. В музеї зберігається збірка "Народні пісні з вуст Лесі Українки". До неї увійшло біля двохсот пісень. Леся Українка захоплювалася також етнографією. Де б вона не була, збирала вишивки, записувала народні традиції. Тут представлений національний одяг з Волині - батьківщини Лесі та з Полтавщини - батьківщини її матері. В залі один з інтер'єрів знайомить з речами побуту селян кінця ХІХ - початку ХХ ст. Серед старожитностей - три бандури. Одна з них у кайданах - це символ, запозичений з поезії Лесі Українки, символ загального стану української культури на той час.
Здійснивши захоплюючу екскурсію по музею, починаєш розуміти його цінність. Тут представлена українська культура. Саме в музеї, в колі його активістів, зародилася ідея створення української школи, яка існує в Ялті. А зараз тут збираються молоді люди, які вчаться в Кримському гуманітарному інституті на філологічному факультеті, де викладає С. О. Кочерга, перша завідувачка і один з організаторів музею. На базі музею утворився клуб української творчої інтелігенції. Зустрічі з поетами, письменниками породжують ідеї, які втілюються в життя. Повсякденну ж просвітницьку роботу музею, який знайомить місцевих жителів, учнів та туристів з творчістю Лесі Українки та її життєвим шляхом, важко переоцінити.
Лідія СТЕЛЬМАХ,
студентка другого курсу факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2003 > Тема "Крим - наш дім"